Весни такої досі ми не знали –
біль, втрати, жаль...
Ми виглядали, так її чекали!
Які в душі надії покладали!
Прийшла ж печаль...
З дитячою наївністю, щоднини
чекаємо на гарні переміни,
а їх нема...
Леліємо в серцях гарячі мрії,
що злагодою літечко зігріє!
... Чи знов зима?..
10.06.2014 р.
Уже й зима не за горами...
Що буде з нами?
Тривожно на душі. Вірш Ваш і тепер актуальний, Світланочко. Мало що прояснилось.
А хлопці гинуть.
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Відчувала, що раніше зими цей жах не закінчиться. Інколи буває передчуття. Можете прочитати вірш "Україні", який я довго не наважувалась розмістити на сайті, щоб не сказали, що накаркала. http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=485899
Хочу миру.Щоб ніколи не плакали матері за синами.Дуже хочу.Сьогодні на похороні 21 річного сусіда я плакала.Та не знаю,за чим більше...Стояли такі молоді солдати.Чи їли вони щось?Чи довго плакатимуть їхні матері і бабусі?Плачуть...Ой як плачуть.Не сплять.Як це боляче...А вони такі молоді.Навіщо нам така армія?Вони ж діти...Зовсім діти.Господи,збережи їх...
Світлана Моренець відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Якщо ми плачемо, то як матерям і бабусям пережити таке горе?
Болить душа за цих діток, які ще не встигли завинити. Та, на жаль, іншої армії в нас нема, і за місяць її не зміниш. Вони – голодні й роздіті– стоять, а керівництво недолуге не може ні планувати, ні координувати, ні тримати таємниці. Тому маємо стільки жертв...