|
Одного гарного дня бабуся Ліда прийшла до дитячого садочка по внучку Таню. Дівчинка вийшла до бабусі з геть поганим настроєм. Чи то тому, що після тихої години подружка Марійка першою схопила найкращу в групі ляльку, чи через те, що Максимко бігаючи довкола дівчат боляче смикнув Таню за кіску, ще й язика показав. Отож йшла дівчинка всю дорогу насуплена та сердита. Бабуня намагалася розважити Таню, й розповідала якісь смішні історії, та дівчинка йшла навіть не посміхнувшись. Тоді бабуся Ліда запропонувала:
- А давай-но внученько зайдемо до крамниці, та купимо до чаю смішного печива.
- Бабусю, ти хотіла сказати смачного печива, - зауважила Таня.
- Ні-ні, саме смішного, але воно й смачне також, - дуже серйозно відповіла бабуся Ліда.
- А хіба таке буває? – здивувалася Таня. Бабуся ствердно кивнула головою, проте дівчинка все таки уважно простежила за бабусею, чи та часом не жартує з нею. Та на бабусиному обличчі не було й тіні посмішки.
Зайшовши до крамнички, бабуся купила печиво, та буханець хліба, і вони пішли до дому. Дорогою Таня все думала, яке ж воно те смішне печиво? З вигляду ніби зовсім звичайне, нічого смішного на ньому дівчинка не побачила. Дома мама Тома вже приготувала вечерю й накривала на стіл.
- Нарешті ви прийшли. У мене вечеря готова, - посміхаючись сказала мама. – Швиденько мити руки, і гайда до столу.
- А бабуня смішного печива до чаю купила! – вигукнула Таня.
- Справді? – мама Тома здивовано глянула на бабусю.
- Еге ж, - промовила бабуся Ліда й непомітно підморгнула мамі. – От повечеряємо, й будемо пити чай із цим неймовірно смачним смішним печивом. Піду покличу дідуся з татусем до столу, бо щось вони забарилися, - промовила бабуся і вийшла до іншої кімнати.
Таня теж вибігла з кухні, щоб помити руки. А мама подавала на стіл і посміхалася.
- Мамусю, а чому печиво смішне? – знову запитала Таня, бо не могла ніяк заспокоїтись.
- О! Це сюрприз. От з’їси печиво, тоді й зрозумієш, - відказала дуже серйозно мама.
За кілька хвилин усі дружно вечеряли за столом, а коли дійшла черга пити чай, Таня заметушилася.
- Ну ось дивлюсь я на це печиво, і воно ніскілечки не смішне, - сказала дівчинка хвилюючись.
- Тут справа не у вигляді, - заговорив дідусь Петро. – Справа в його смаку та властивостях.
- Що це означає? – спитала Таня.
- Ну ось дивися, - відповіла бабуся Ліда. – Беру печиво, відкушую шматочок, запиваю чаєм. Ой, смачно ж як! – І враз бабуся починає сміятися, а за нею й дідусь Петро, і мама Тома, і тато Сергій, бо всі вже скуштували печива. За столом усі весело сміялися. Таня й собі відкусила шматочок печива, пожувала, проковтнула.
- Дійсно смачне, - і вже за хвильку разом з усіма весело сміялася.
Гарний настрій повернувся до дівчинки, бо за столом лунали жарти й сміх.
- Як добре бабусенько, що ти придумала купити смачного смішного печива, - весело щебетала Таня. – І чому ми раніше його не купували? Давай тепер будемо купувати це печиво частіше, - запропонувала.
- Звісно, що будемо, - відповіла бабуся Ліда. – Правда воно не завжди у крамниці є, бо його люблять усі, тому розкуповують швидко.
- А ти, можеш таке печиво сама спекти? – не здавалася Таня.
- Можливо-можливо внученько, правда воно не звичайне, і пече його особливий пекар. До того ж у печиво, треба смішинок додавати, а їх тільки особливий пекар має.
- А де ж той пекар бере смішинки, і як пекаря звати? – запитала не мало здивована дівчинка.
- Де бере? То мабуть секрет пекаря, - відповіла посміхаючись бабуся. – А пекаря того Гарним Настроєм називають.
ID:
506184
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.06.2014 23:18:17
© дата внесення змiн: 19.06.2014 23:18:17
автор: Ніжність - Віталія Савченко
Вкажіть причину вашої скарги
|
Рада. Дякую. 
