В наушниках грає улюблена музика, кроки не великі, повільні, накрапує невеликий дощ, та парасоля тут ні до чого. Віра намагається йти найдовшим шляхом, та гуртожиток все ближче і ближче, а це означає знов багато людей, які так і норовляться з нею познайомитись чи хоча б заговорити.
- Яка ж важка ця довбана сумка!- не стрималась дівчина. Хлопці, які стояли на сходах не звернули на це увагу. Тільки один з них запримітив її, хоча швидше її озлоблений вираз обличчя, ніж її саму. Когось воно йому нагадало. Невже самого себе? Змилувавшись, він схопив сумку Віри, закинув на плече і рушив до входу. З хвилину Віра стояла, як вкопана. Потім до неї дійшло і вона вже відкрила рота, щоб закричати. Та хлопець лиш посміхнувся, хоч посмішкою це назвати важко, швидше вискалив зуби і сказав:
- Ходи, я не збираюсь її красти. Здалась вона мені! Там небось одна білизна та косметика. Я що, схожий на підера?!- позаду почувся розриваючий сміх хлопців, ніби гієн. Віра кинула на них холодним поглядом і пішла за цим, як вона подумала з першого погляду, неандертальцем. " Ну а що ж? Широкі плечі, видніються рельєфні м'язи, давно небрите обличчя, ще й оскал, як у злого ведмедя. І тільки його очі говорили про зовсім інше. Та про це я подумаю пізніше"-, вирішила дівчина.
- Тобі на який поверх? Ей? Ти що? Оглухла? - рикав хлопець до Віри.
- Ой, вибач задумалась. На 6. 611-А.- через хвилину відповіла вона.
- То ти музикантка? Фух, доводилось знайомитись. Такі нав'язливі, та ще й з фантазією. - з сарказмом відповів. Віра не сказала ні слова. Це здалось їй занадто зухвало. Вона просто пленталась позаду, переступаючи ступеньку за ступенькою.
- Відкривай двері і став чайник. В тебе точно повинно бути щось солодке. Я просто так звідси не піду. - з ухмилкою дивився він.
- До речі, величай мене Ігором Васильовичем.
- Я Віра.
- Хах, Ігор Васильович, ну і розмішив ти мене. -почувся голос з кімнати. - Я Маша, твоя нова сусідка. А це Ведмідь, і цього з нього вистачає.
- Манька? Ти чого тут? Ти ж на 4 жила?! - здивованими очима дивився на неї Ведмідь.
- А тобі що? Переїхала я, краща це кімната. До речі, сьогодні новосілля. Приходьте в годинці так 9. Відсвяткуєм.-підмигнула дівчина. Ігор все зрозумів і його обличчя розплилось в посмішці. Безкоштовний алкоголь і хавка завжди викликали в нього радість. Не дочекавшись чаю, він пішов.
- Ось, це твоє ліжко. Тут сплю я, а на он тому Віка. Але ти не швидко ще з нею познайомишся. Вона зараз в Америці і я так зрозуміла повертатись вона не спішить. Віра нічого не сказала, забагато знайомств як за пів години. Вона просто сіла на своє ліжко і оглянула своє нове помешкання. " Мда, не весело.- подумала вона. Три ліжка, три тумбочки, одна шафа, холодильник та великий стіл. Ох, і ще 2 поломаних крісла. Краса. А лампа на стелі, прям модерн."
- Ти чого так скривилась? Умови не подобаються? Нічого, звикнеш, куди ти дінешся.- перервала її думки Маша. - Зараз поприбираєм, розкладем речі, розставим меблі, якщо це можна так назвати, повісим штори і зразу твоя думка зміниться. Я впевнена. - усміхнулась дівчина. Невисока зростом, біле довге волосся, вимальовується гарна фігура. Перше враження завжди оманливе, та Віра знала, характеру Маші не позичати. На неї можна покластись.
- Та чого ж ти застигла? Давай, піднімайся, в нас багато роботи. Віник в ванній, там же і совок. Рухайся. Тут саме собою нічого не робиться.- проривалась справжня натура Маші.
Наступні 3 години пройшли в пилюці та прибиранні. Результат приємно радував око, кімната ожила і заграла барвами.
- Тепер це твій дім. Вітаю тебе з новосіллям. З цим місцем тебе будуть пов'язувати багато подій та спогадів. Головне,
щоб ти їх всіх пам'ятала. - хитро посміхнулась Маша. Віра поки що не здогадувалась, про що та говорить. Та це не надовго.
ID:
502810
Рубрика: Проза
дата надходження: 02.06.2014 18:39:57
© дата внесення змiн: 22.01.2016 23:30:03
автор: Finding Myself
Вкажіть причину вашої скарги
|
