А де ти будеш, коли будеш потрібний?
Яким ти станеш, років через двадцять?
І коли вік буде уже солідний,
Коли слова не так багато значать.
Ти досі називатимеш: «Кохана»?
Не турбуватимуть мої помітні зморшки?
Чи скажеш, що життя лише омана,
І смуток годуватимеш із ложки?
Ти зможеш залишатися надійним,
Коли підуть в життя дорослі діти?
Чи ти захочеш просто стати вільним
І даруватимеш своїй свободі квіти?
А ти любитимеш моє сиве волосся?
Краса , ти ж знаєш, падає у прірву,
Згадаєш все, що разом в нас збулося,
Мене красиву, молоду і вірну?
Бо щастя не багатство і не слава,
Бо щастя не будинки і машини,
А знати: ти найкраща в світі мама
І завжди найпотрібніша дружина!
