Ще часом дзвониш, щоб дізнатись чи не здохла,
Як пес паршивий у чеканні дня.
Та ні. Жива -живісінька, пройдоха.
І більше не крокую навмання.
Ти часом дзвониш, щоб сказати: я погана.
Так, щиро дякую. Це знаю вже давно.
На світ мене не ти пустив, примара...
І знаєш - мені зовсім все одно....
Ти краще, як зачешуться вже руки,
Щоб номер мій набрати в сотий раз,
Згадай, що я усі терпіла муки.
Та образ твій давно вже обірвавсь.
На тому кінці проводу, як завжди,
Тобі ніхто уже не відповість.
Ти не дзвони. Тобі протипоказано,
Я навіть мертвою ще здатна буду жить.
