Тримаю у руці чашку з гарячою кавою...
Тримаю, що аж пече і болить,
Хочу, щоб всесвіт випив її...
Але всесвіт не любить кави,
Всесвіт надає перевагу відвертості...
І, не будучи відвертою, я зраджу собі
і всесвіту також...
При такому розкладі Я ЩАСЛИВА,
а при інших - я глибоко нещасна...
Якщо дивитися знизу,
де вітер підтинає мою блакитну сукню,
відверто граючись з моїми ніжками,
то Я ЩАСЛИВА!
А якщо дивитися зверху,
де сонце смажить моє оголене плече,
то я глибоко нещасна...
Якщо глянути праворуч,
звідки ластівка обережно споглядає на мене
з сусіднього вікна старого будинку,
то Я ЩАСЛИВА!
А якщо глянути ліворуч,
звідки видно верхівку старої Ратуші,
на якій бамкає щогодини годинник,
то я глибоко нещасна...
Та я все ж таки перевертаю вкОтре чашку,
кава повОлі розливається по розпеченому бетону
мого сторічного балкону,
та й іду собі ГЕТЬ!
В обійми прохолодної кімнати,
яка обожнює мене
з моєю божевільною відвертістю...
Зачиняю балконні двері,
залишаючи всесвіт наодинці ...
А, доки не забула, я думаю вгОлос...
це було божевільно красиво
