Мені сьогодні снилася війна,
Нещадна, безконтрольна і стихійна.
Садок вишневий спалений до тла,
Навік затихла пісня солов’їна.
Чиясь бабуся плаче під вікном,
Її хатинка – це уже руїна.
Куди їй йти зажуреним селом?
Зосталася одна тепер, без сина.
Так гірко плаче. У руках листи,
Залиті материнськими сльоза́ми.
«Я скоро буду, матінко, прости…
Якщо не поховають між полями.
Ти там за мене діток пригорни,
Ти їм скажи, що татко їх так любить...»
Нема села. Лише гудуть вітри.
Нема дітей. Ніхто не приголубить.
А десь так близько постріли нові́
Ще сотні душ візьмуть собі до раю.
Отямтесь, люди! Ви в своїй крові́!
Своїх братів не бийте, я благаю!
…Прокинулась в холодному поту́.
За що людей калічити, навіщо?
Храни країну, Боже, я прошу́...
І помолю́ся, що цей сон – не віщий.
23.05.2014 р.
Віднині Ви в моєму білому списку. Зацікавили настільки, що заглянула на Вашу сторіночку. Красуня, молодесенька... а така розумна! Хай завжди і всюди з Вами буде Бог, і Ангел-охоронець надихає на творчість. У Вас це добре виходить!
Альбіна Кузів відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Здається мені, від такої біди рятувати нас нема кому. Тож треба самим набиратися снаги - і думати, думати, думати... а потому - щось врешті робити. Хоча б - писати вірші, такі, як Ваш, хоч цього може бути й замало.
Альбіна Кузів відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Зацікавили настільки, що заглянула на Вашу сторіночку. Красуня, молодесенька... а така розумна! Хай завжди і всюди з Вами буде Бог, і Ангел-охоронець надихає на творчість. У Вас це добре виходить! 
