Так тісно й пусто в нашому місті без тебе
Де кожна дорога відміряна незграбними
Кроками двох пар вічно поспішаючих ніг,
Кілометрами розмов про все та ні про що.
Пересічних людей, надокучливих знайомих,
Яким було не зрозуміти як нам добре разом.
Непередбачуваних і божевільних мандрівок,
З яких щось привозилось за пазухою плаща.
Нарешті гуляю містом одна у тиші і спокої,
Залишила колекцію усміхнених масок дома
На полиці з альбомами і байтами пам’яті
Оживають придушені спогади, коли бачу
Кав’ярню заповнену закоханими парочками,
Що п’ють каву за нашим з тобою столиком,
Світ змінився, але він стоїть на тому ж місці
Єдиний, що залишився свідком нашої історії
Вмощуюсь в крісло з твоєю тінню навпроти
Замовляю ту каву, яку ти завжди любив пити
Я досі не можу усвідомити що тоді відбулося,
З’їдаю вершки приправлені корицею і цедрою ,
Якими колись любив годувати мене з ложечки,
Залишаю гірку каву і подароване печево до неї
Солодкі спогади та на пам’ять чайові офіціанту.
Ото ж. Було та загуло. Отак- "У-У-У" Та то пусте. Воно на краще. Нове ще надійде... ледащо Ось Вам кІктус
Сабріна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Было ... и возможно еще будет, подумаю. Отношения ведь разные бывают. Вам не понять. Засуньте тот кИктус вместе с Вашей псевдозаботой себе ... за пазуху, откуда и достали. Паровозик тронулся и держит курс на ууууууууууууууу ... счастливого пути. Спасибо за совет, которого я у Вас не просила.
Ось Вам кІктус 
неймовірно
