На рубежах... Завжди на рубежах.
Прощань і прощень. Дня і тіні з ночі.
Як спалахом звичайність ріже жах,
а у надмірність світла - сліпнуть очі.
І ми усі, що зліплені із тіл
у них на рубежах - пильнуєм слово.
І в діло власне, як в тугу вітрил
вдихаєм із душі її вимову.
І човен наш, і хвилі, що під ним,
і небо те, що тане видноколом...
ще вчора рідне станеться чужим,
мов дужий вітер впаде стягом кволим.
І все, що маю - все і не моє.
На рубежах... на рубежах із небом.
А запах лісу пам"яттю снує
у пустці
вигорілим
степом.