до О. П.
Мені за тебе лячно й
боязко,
Із коренем зриваєш
проліски.
У тебе щодо мене
помисли
Послаблені , уявні,
зовнішні.
Іду біля швацької
фабрики,
Тебе випроводжав, як
пташку я.
На серці рахував
набряки,
Як Лейді, як Хокай з
Хатіко.
Тебе чекатиму тижнями,
Час маскуватиму
книжками,
Одгули бджоли над
вишнями,
А ти все граєшся в
піжмурки.
Зимовим киснем
оновлена,
Весняним цвітом
зумовена.
Кожне слівце
занотоване,
То похапцем, то
спростоване.
Ти рвешся почути
ідучого,
Хтось вічно біжить, хто
розлучений.
А твій палець тисне
обручка,
Хоча Купідон ще не
влучив.
Сьогодні тримаєш
бентежно,
Танцюєш у платті в
мереживо.
Тобі усміхаюсь я. Врешті-
решт
Нам сплутали верхні
одежі...
У Граді завждИ так
спокусливо:
Театри-кіно-жива
музика...
І люди за єдність
плюсують нам.
В Чернігові вже не так
пусто
З тобою воно яскравіше,
Це місто запилених
вишень.
І ти, мабуть,
найважливіше,
Що є і було, дораніш.
Photo by: Viktor
Koshmal
CHe < 3
