|
Зруйнованими мріями, розтоптаними душами,
Безглуздими надіями,живучи до весни.
Розкиданою ніжністю, кохання розпинаєм,
Словами... зачіпаючи, сердечної струни.
І падаючи зорями,з небес у темноту,
Згораючи до попелу,чекаючи весну.
Я втратила свій розум, кохаючи тебе,
Ти все, чим досі я живу!для мене ти усе!
А серце тихо стукає,а,що йому життя?
Знеможена розлукою, лишаюся одна.
Іду на край до пропасті,ще мить і вже нема,
Тобою лише дихаю,лиш ти моя струна!
Розпеченою лавою,у серці заметіль,
Гартуючись залізом,та не стихає біль,
Зализуючи рани,мов звір,біжу у даль,
Ховаючи далекодесь,від всіх,свою
печаль.
Я сильна!та не можу вже, не має сил боротись,
Не можу більше жити так,не маючи мети,
Ще крок,іще єдиний крок, я вже стою над пропастю,
Навіщо жити мріями? і знову до весни,
Спадаючи лавиною,руйнуючи усе,
Кохати не спиняючись...кому потрібно це?!
І все віддати ніжністю, натомість порожнеча,
Кохання- це довіра!Невже я так приречена?!
Безглуздими надіями,кричати поверни,
Забутись, хоч лише на мить, що було слово ми,
Я втратила себе,і більше вже нема...
Душа кричить над пропастю, лише не відпусти!
А серце просить ніжності,щоб знову були ми,
І де знайти всітвідповіді, куди я маю йти?
Я так уже втомилася, що жити сил немає,
А серце просить ніжності,воно тебе кохає!!!
Надія Кишеня 26.05.2013.
ID:
493760
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 20.04.2014 11:51:08
© дата внесення змiн: 23.05.2015 14:27:19
автор: КОЛЮЧКА
Вкажіть причину вашої скарги
|
