Моїй Е.
Ти Анхель.
Я покладу твій смертний клунок
У ріг із тридцяти старезних слів:
Перепусткою будуть серед предків,
Які не упізнають нас,
Бо ми збліділо – тихі серед поля дій,
Яке поросле терням,
Що навіть не в твоїй нозі,
А вже на голові
Серед світанків.
Їх було шестеро.
Змагаючись за першість у житті,
Отримала вологу жінка.
Коли ж ти засинав,
Я відганяла смерть своїм
Теплом,
Та взимку на тебе чигає холод,
А я тоді іду на Схід,
Бо звідти світло.
Ми-риби, що не хочуть
Стати їдлом.
Нам краще оніміти,
Тоді осяянням породим зірку з небом,
Щоб дивувся
Величчю Іммануїл,
Кістки вберемо у незгаслий попіл,
Вони зодягнуться у хмари
І попливуть по не – своїй воді,
В якій,повз віття осокорів,
Я зазирну ув око,
Що на дні із вчора - днів.
