Україно моя замордована,
Україно моя заґратована,
Скільки бід і наруги зазнала ти
За десятки тернових віків!
Україно до краю сплюндрована,
Україно віками гвалтована.
Не злічить твої рани кривавії,
Міліони полеглих синів.
Сотні раз ворогами катована,
Псами-зайдами люто шматована,
Душогубами-зміями жалена
На поталу й на втіху чортів.
Розпинали тебе і нівечили,
Москалили, ляшили, німеччили.
І з душі витравляли безжалісно
Твою сутність і віру дідів.
Оббирали тебе до билиночки,
Випивали тебе до росиночки,
Вижирали з бридкою жадобою
Найласіші шматочки твої.
На віки твій народ поневолили,
Розділили й зголодоморили,
Проорали плугами Чорнобиля
Вічні рани в стражденній землі.
Твої люде по світу розвіяли
Чи кийком, чи шматком, чи надіями.
Корінці обрубали останнії,
Розвели по між нами мости.
Все робили, аби не піднялася,
Щоб в налозі імперій зосталася.
Україно моя безталанная,
Ну, коли вже тобі розцвісти?
Хоч звитягою світ весь затьмарила,
Завойовників нищила хмарами,
Не вдержала клейноди і вольності –
Забагато було ворогів.
І понині ще не суверенная,
І народ в животінні злиденному.
Чим же ти завинила у Господа,
І який на тобі гріх віків?
1991
Щемно, але гріха в Україні нема, як не буває грішною земляююю Це ми - сини і дочки - грішимо та додаємо клопоту своїй неньці! 
