Холодними руками, торкаючись
обличчя,
Танцюючи під зливою, до пропасті ще крок.
Руйнуючи мости усі, назат вже не вернути,
А може це був просто іще один урок!?
Загубленими мріями, приходиш ти у сни,
Безглуздими надіями, живучи до весни.
Розбитими думками, ілюзія життя,
А далі...що ж там далі!? немає вороття.
Іду швидкими кроками,а далі
пустота,
До краю,де глибоко
так,захована душа.
Тримаючись з останніх сил,за
ниточку життя,
Та гостре лезо
глибоко,пронизує буття.
Холодний подих
пропасті,вже душу огорнув,
Розтерзаними мріями, які вже хтось забув.
Досягнутими цілями, розкидані думки,
А Ми-це вже прочитані, із книги
сторінки!
І більше не повернуся,туди де
був мій рай,
Бо всі мости зруйновано, а тут...а тут вже край,
Я йду до нього впевнено,бо там моя душа,
А може це даремно все,а може це життя?
Я просто стала вільною,і клітку
залишила.
А може божевільною? що
душу загубила.
Наділена свободою, та що з нею робити?
Як жити? Залишається
питання:як же жити?
Надія Кишеня 24.04.2013.
ID:
493320
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 18.04.2014 09:08:22
© дата внесення змiн: 18.04.2014 09:08:22
автор: КОЛЮЧКА
Вкажіть причину вашої скарги
|
