Присвячується пам'яті
Платона Воронька
Настояна на монастирських травах
Осіння тиша навіває сон.
Вляглись морози перші на отавах
Чернеччина. Тут виростав Планон.
Іще звучало материнське - синку!
Жахлива бідність пріла по кутках.
Хлоп'я - в монастирі, у дитбудинку,
Вчепилося в науку, як реп'ях.
Роки бурхливі, чесні і невтомні
Немов кипіли на горі Охтир.
…Учителі і друзі невгамовні
Платона тепло проводжали в мир.
В долині біля Ворскли – цвіту, цвіту..
Ще й у діброві – де воно взялось?!
Він був уже відомий всьому світу
Але в душі ромашками цвіло.
Мав шевелюру пишну, як у лева
А очі мов зоріли іздаля
Одна була у нього королева –
Охтирщини зеленої земля.
І кращої уже не буде більше!
Гора Охтир, зелені комиші...
Вони перетекли в поеми, вірші,
Осівши згодом у моїй душі.
…Чернече! Зір у побережжі тоне,
Жінки неквапно вулицею йдуть
І серце щемко стиснеться: Платоне!,
Коли в борах аж схопиться - я тут!
