Душа болить коли його нема.
Думки рояться страхом повні.
Молитва ллється з вуст сама -
Я віддаюся милості Господній.
....................................................
Ти не посмієш, Боже, (не в вину),
Душа болю́ не витрима, загине,
Гірка сльоза, гіркіш від полину,
З моїх очей нечутно зрине.
І віру я останню загублю,
Коли допустиш, Ти, оцю наругу...
Прошу Тебе, благаю, ні... молю -
Даруй життя для ладо- друга.
1989 рік (травень-серпень) -
чотири найспекотніші місяці чоловік,
по призову військомату, очищав села
Чорнобильської зони, а я молилась.
Кохання, наповнене болем, страхом, відчаєм і ніжністю.А поряд йшли надія і віра. Гарно сказано, Аня. Такий був страшний і непевний час, вкарбувався в пам"ять назавжди.
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Олю, рада спілкуванню, вірш 89 року, а виставила, щоб підтримати - Лепесток, там потрібна підтримка
Розумію. У 1986 місяць пробігав біля і на даху третього енергоблоку. Жінка з двома маленькими дітками також молилась. І от зараз нашим дітям і внукам дісталось ще гірше. Кожному поколінню дістається. Коли вже людство порозумнішає.
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
О, це кожен повинен зробити з собою, пам'ятаєте як в *Собачому серці* проф. Преображенський про розруху сказав...
молитва коханої здатна вберегти навіть від найгіршого, це не просто сила слова...
@NN@ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Оленочко, рада тобі. Ти права, коли просимо дерзновенно за близьких, коханих, Господь чує, а потім дякувати потрібно, все життя - бо почув Господь.
Коли, сім років тому, останній з його підлеглих пішов з життя, він впав у ступор - три місяці рибалки, походів до лісу, та й просто світ за очі удвох, і молитва - допомогло.