А як розривалось, то тріщало ?
Ні. Скрипіло незмазаним, перекошеним механізмом. Застарілим. Крихким.
А як розривалось, то кричало ?
Ні. Розпадалось. Застилало очі зеленим туманом.
Таким тягучим. Вогким. Нудним.
Як рвалось по живому, то вереск стояв у вухах. Пронизливо-глуха тиша била у барабанні перетинки, розтягуючи їх на сотні тисяч кілометрів по моїй душевній пустелі.
А я шукала підтримки в друзях.
В музиці. В очах безкінечно-байдужих.
А по стінкам моєї зраненої душі
хльостав вітер примерзшим піском.
Роз"ятрював незагоєні рубці.
Ламав шийні хребці.
Гриз вени на блідій руці.
Сіллю стікав по запалій щоці.
Хіба то так буває, щоб серце билось вісім разів за один подих,
сто дванадцять разів за ненавмисний дотик ?
В серці пріє мій важко-займистий порох.
І скільки ще я маю за руку тримати не тих, не справжніх,
навмисно-придуманих і ненавмисно-стрічених долонь ?
Скільки ще мені треба зазирати в очі, які не люблять і не любитимуть ?
Скільки буде ще людей, які нещадно битимуть
тяжкими ботинками в лівий бік
і ламатимуть ребра щоночі, щотижня, щорік ?
Скільки ще я маю втратити даремно впавших зірок ?
Скільки ще бажань буде, які й не подумають здійснитись ?
Якби ж хто відповів.
Поворижити на кавовій гущі ?
Чи свої морозні сльози ллючи,
забути всі загаслі іскорки в очах,
застигнути на ліжку і зробити вигляд, що сплю?
Чи може зробити вигляд, що палко люблю ?
А що вигляд робити, якщо воно є так ?
Сказала б щиро - кохаю. Але ж. Але.
Я на тебе тільки чекаю,
а в собі ( і тільки в собі ) твій погляд тримаю.
Обійняти б твою долоню і шепотіти подихом в твою лінію життя те, як ти мені потрібен.
І відчувати твою аритмію.
Я кохати не вмію.
Я вмію віддати себе навіки
лише такому, як ти ( тобто, тобі — неповторному ) чоловіку.
Ти не зітреш сіль з підборіддя.
Не заслужила.Я ж того не гідна.
А я б пестила твої різкі скули,
мліла б від змаху твоїх вій,
молилась би на твої губи.
Та ти не мій,
а вже давно чійсь любий.
Тонкостану якусь голубиш.
А мене не хочеш і не чуєш.
А я б віддала свою лінію життя,
всю — від початку і до кінця,
тобі.
Лише, щоб твоя була довшою, товщою, кращою.
А лінія серця вже твоя.
В грудях розривалось і тріщало.
Скрипіло.
Пронизливо мовчало.
І шалено боліло.
Вибач, я можу лише себе віддавати.
І душу твою цілувати.
А от кохати — не вмію.
