Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Мирослав Вересюк: МЕНЕ МУЧИТЬ ПИТАННЯ, НЕ ЗОВСІМ ПРОСТЕ - ВІРШ

Мене мучить питання, не зовсім просте, Яким чином з’явились мутанти в родині? Як на ниві, де колос добірний росте, Проростає кукіль? Звідки риси звірині? Що сталося з нами? Як же сталося так, Що цураємось роду і свого коріння? Сучі діти, як зграя скажених собак, Україну цькують без докорів сумління. Найзапекліші в світі її вороги, Ті, у кого в роду українське коріння. Так багато таких яничар навкруги, Як проріс цей кукіль? Де взялося насіння? І чому лише там, на російській землі В українських родинах ростуть яничари? Чим отруюють душі нащадків в Кремлі, Що з’являється лють, нетерпимість і чвари. Та чому, лиш коли, роздвоївши язик, Починають кусати, впускати отруту, Та готові вхопити рідню за кадик, Замість слів матюки, несуть злобу і смуту?! Ще міняють закінчення прізвищ на «ов»? Мімікрія – ознака тваринного світу! Слабке виправдання, «что живя средь волков» Всі повинні у зграї по вовчому вити. Не знаходжу пояснень і виправдань теж, Україну не можна і рід зневажати! Немає різниці де і з ким ти живеш, Бо Родина – святе, Батьківщина і Мати! 10.04.2014 р.