Живу від зустрічі до зустрічі
І серце завмирає від дзвінків
І навіть у роки дзвінкої юності
Таких не було в мене почуттів.
Можливо, вони міцно спали,
А може заховалися в куток
Чи просто тебе дожидали,
Я ж прагнула йти до зірок.
Признаюсь, дивилась я в небо,
У далеч, на зорі ясні.
А вийшло , що цього не треба,
Бо милий ходив по землі
Любов – це не тільки зорі,
Які рахували зразу,
Любов – це коли і горе
Розділене навпіл разом.
Любов – це коли ти далеко,
А лихо уже за спиною
І ти закриваєш легко
Від нього мене собою.
Любов – коли не говориш,
А тихо мовчиш біля мене.
Я знаю , що слів мільйони
Не вирішать вчасно проблеми.
Любов – це коли ти знаєш,
Що жити самому несила.
Я просто тебе кохаю
І ти це відчуєш , милий.
