Мамо...
Я заблукала.
Заблукала у власних думках.
Журавля все у небі шукала...
А знайшла лиш синицю в руках...
Мамо...
Я одинока.
Ти казала, треба жити реальністю,
Що доля буває жорстока...
А мрійливість межує з фатальністю...
Мамо...
Я розумію.
Літаючи в хмарах, можна упасти...
Знову стати на ноги навряд чи зумію...
Можу крила назавжди так скласти...
Мамо...
Я мов прозріла.
Світ довкола котиться в яму,
А людина не "пухнаста і біла"...
А шлях до душі - це не шлях до храму...
Мамо...
Обіймаєш рукою...
Кажеш: жінка мусить простувати до своєї мети,
Бути сильною! І я згідна з тобою...
І я буду сильною, як все життя була ти...
Мамо...
Сльози - вода.
Без води навіть сильні жінки не можуть...
Мене доля на хвилях прозріння гойда...
Мамо, мені руки твої допоможуть...
28.03.14.
Душа навиворіт... Дуже щемна і чуттєва розмова з мамою. Так, життя не завжди з медом. Та після кожної поразки мусимо піднімати голову і жити далі. Добре, коли є кому розрадити.
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наталочко, щиро дякую вам за розуміння... І, правильно, з усього робимо висновки. Ох... але чому так буває, що іноді кілька разів можна наступити на " ті самі граблі"?..Хто зна...