Ходив Солоним шляхом,
Тут вже не стати ляхом
Ногайцем ще не стать,
Козак та і обжив пустиню,
Построїв тут твердиню
На нічиїх степах.
А може й на чужинських
Наставив запорізьких,
Бо шаблю добре знав.
Мав долю не монаську
А славив сталь дамаську:
Твердиню Домахою назвав.
Щоб знали – непорушна,
Зустрінуть тут оружно:
Недобрий – оминай.
Тут пісні вже не скіфські –
Тут Військо Запорізьке,
Тут є козацький край.
Кальміуська паланка
Тобі не колисанка –
Передовий форпост.
Від Дона до Лугані
Безмежними полями
Тут військо простяглось.
Та й там вже на схід сонця,
Там вже постали донці:
Видно, що також козаки!
Братались, напивались,
В забавах добре знались –
Сварити було не з руки.
Та сталось, понеслося,
І шелестить колосся,
І забрехали небораки,
Що ті посталі донці
Зовсім не запорожці:
Не козаки – казаки.
І не єднає брата
Московська зарплата…
Та прийнялись поганяти:
«Й не брати вони вам – поганці без роду,
І не родичі ви, не з одного народу».
Як братство можна забрати?
Волею впились,
Було колись,
Як козаки об’єднались, увірили – рай.
Пішла слава поміж людьми,
Славімо ж і ми
Славний народ та козацький край.
22 березня 2014 р.
