Як я люблю такі ранки. Прокидатися і бачити тебе, відчувати твою теплу долоню на моєму животі, на грудях, чути приємне сопіння у вушко. Це для мене неймовірне задоволення, від якого хочеться кричати на весь світ. Та не можу… не можу порушити твій сон.
Ти спиш не так як усі. У твоєму легенькому сопінні (дякувати Богу, що не храп) вчувається мелодія. Іноді мені здається, що ти вже прокинувся і просто «вибиваєш ритми». Ти так глибоко та міцно поринаєш у сон, що й не чуєш як я тебе цілую, як проводжу долонями по твоїй щетині. Я люблю тебе цілувати, коли ти спиш. Я торкаюся вологими губами твоїх повік, твоїх губ, підборіддя. Так ніжно, так легко, як і ти мене, коли я не сплю.
Кожен мій ранок починається з усвідомлення того, що всю ніч ти не відпускаєш мене із своїх обіймів. Здається, що це робить твій сон спокійнішим, бо ти певний - я поруч. Мені приємно так думати.
Та можеш не хвилюватися, я ніколи не піду з твого життя. Я завжди буду поруч. Бо я знаю,що ти створений для мене, а я - для тебе. Лише для тебе. Ти той, про якого я і мріяти боялася. Ти ніжний, щирий, чуттєвий. Ти справжній. За це тебе люблю. За це тебе поцілую. У повіки, губи, підборіддя…
10.12.2009р.
