Живуть кати, живуть убивці,
Та то мерзенне є життя.
Нехай вони живуть як принці,
То - лиш справжнісіньке гниття:
Вони бояться кожен порух
від жертви вбитої душі,
вони тремтять, біжать, потвори,
вони ховаються в кущі.
Вони не знають слово честі,
Вони не мають каяття,
криваві пальці – всі у перснях,
нема їм з пекла вороття.
Вони ховають купи злата,
Та мало завжди буде їм,
Їх жаба душить волохата,
І правда їм не побратим.
Вони харчуються брехнею,
вони не вміють не брехать,
і кожен з них – свиня свинею,
Їм рила важко не пихать:
Для них держава – то корито,
Для них Європа – то хлівець,
Їх гроші кровію политі,
Хто крав – для них той молодець!
Для них біднота – то бидлота,
Для них тролейбус – «лоховоз»,
А на словах – така щедрота!
Та то словесний лиш понос!
Вбивать дітей вони готові
За награбовані скарби,
Пиха й гординя в кожнім слові,
Та не втекти їм від ганьби!
І буде Суд, і буде Кара!
Як не тікають – всі помруть!
Нехай живуть, як ті примари, -
Сидять по норах й смерті ждуть!
Лиш Честь та Гідність,
й Віра в Бога –
Ось що Безсмертну Славу має!
І хто за це усе боровся,
Отой насправді не вмирає!
