До років 12 я чітко знала, якою я буду дорослою. Необдумані, жахливі вчинки підлітків 16-18 років, здавалися мені абсурдом, бо як так? Це ж уже дорослі люди...17. де там. дурна була, дурною лишилася:) Зараз я розумію, що моя бабуся, насправді, теж дитина. Всередині ми завжди діти. Тільки міняється зовнішність. Скільки щастя від цього відкриття, як колись від украденої цукерки!:)
Знаю, всі діти прагнуть стати дорослими. Знайомтеся, я повна протилежність цьому стереотипу. Ну, почала бути з 5-ти років, бо до того натягувала мамині панчохи до носа, професійно криво малювала губи і співала "Мадам Брошкіну"...:) А взагалі, насалоджувалася кожною хвилиною свого дитинства. Я дивачка, з юних літ я спостерігаю, як майстерно час тане в моїх руках...Айсберг - твердий, але це лише лід, що ламається і тане...
Де та межа між дорослістю і дитинством? Вона точно не в віці.
Найбільш щасливою я почуваюся поруч з мамою. А отже, дитиною. І це не зміниться ніколи...
Хтось взагалі вчив вас, як розрізняти дорослість від дитинства? Окрім загальновідомих ознак, звісно( зовнішніх і в поведінці). От, і мене не вчили. Ні, були поради, як має поводитися доросла людина, особливо, коли я коїла дурниці. Ось воно! Дурниці - дитяче, стань дорослою!
Єдина зміна, яку я поки помітила, це зменьшення довіри до людей у серці й страх говорити "Люблю". Якщо з першим усе зрозуміло, то "люблю"...Виявилося, це дуже серйозне слово, а головне - відповідальність. Дитині пробачать "люблю", а от дорослій людині невиправдане "люблю" не пробачать ніколи...
Вже кілька днів я страждаю, бо у моєї найкращої подруги горе. Не любовні соплі чи щось такого роду, а справді, горе. Я відмінила всі побачення, всі свої заняття і ці дні я поруч з нею, бо не можу інакше. Її біль просочує мене і, так само, ранить. Я дуже гостро переживаю це, безперервно котяться сльози. І знаєте, що цікаво? Мене встигли нарікти дурною і малою(солідні ділові ковбаси вважають це образою!). Бо чого так побиватися? Ну подруга. Ну горе. Її горе! Підтримай. Життя продовжується. Тебе так ніхто не підтримуватиме, зрозумій. Дружби не існує. Не витрачай нерви, не допоможеш...
Я знаю про всі болісні моменти слова "дружба". Хочу сказати, що вже мала можливість зрозуміти, що вона за одна. Я знаєте з чим її порівнюю? З макарунз, такі французькі тістечка. Вони дуже солодкі й смачні, як на мене, але дуже малі й крихкі. Один клац зубами - і нема макарунчика.
Навіть знаючи це, я ніколи не буду вбивати в собі цю людяність, щоб, як мені сказали, "стати мудрою". От яка вона, мудрість, перестати бути людиною...Не погано, коли болить за ближнього, погано вважати це поганим. І якщо це і є дорослість, я не дарма так вороже до неї налаштована.
Я люблю цей світ, кожну його людину, кожну піщинку. І мені болить за всіх, тим паче, за близьких. Як сказав мій улюблений Хемінгуей: "Немає Людини, яка була б Островом, сама по собі, кожна людина є частиною Материка, частиною Суші; і якщо хвилею знесе в море береговий Стрімчак, менше стане Європа, і так само, якщо змиє край миса чи зруйнує Фортецю твою чи друга твого; смерть кожної Людини зменшує мене, оксікльки я і Людство - одне ціле, і тому не питай, за ким дзвонить дзвін: він дзвонить по Тобі».
Бажаю усім дорослим, щоб їхнє серце ніколи не старіло. Іще, нехай цифра 18 ніколи не стає початком кінця людяності...
ID:
484415
Рубрика: Проза
дата надходження: 08.03.2014 22:35:20
© дата внесення змiн: 08.03.2014 22:39:47
автор: Sandra CurlyWurly
Вкажіть причину вашої скарги
|
Не варто довіряти усім людям, бо не всі такі добрі, як ти... 
Вітаю зі святом! 
