Ми дуже рано встали,
Прогнали всі думки,
І швидко повдягали
На плечі рюкзаки.
Лиш мужність огортає,
З душі тікає страх,
Нас Синевир чекає,
Це озеро в горах.
Ми очі прикували,
Як тепло стало нам,
Величні перевали
Відкрилися очам.
І слів я не знаходжу,
Щоб описать цю мить,
Бо з розуму я сходжу,
Коли гора димить.
Приїхали в долину,
Хтось на обід вже йде,
Я дивлюсь на стежину,
Що догори веде.
Гора до неба ззаду,
А я внизу стою,
Не дам я серцю ради
В цім неземнім раю.
Заплющив свої очі,
Ти, друже, теж замри,
Коли вода дзюркоче
Донизу із гори.
Нема в душі тривоги,
Лиш в тому зараз суть,
Що мене мої ноги
На Синевир несуть.
До озера прийшли ми,
Годину йшли сюди,
Припали ми очима
До тихої води,
Що в озері холодна,
Не видно в ньому дна,
Тут плавати не можна,
Велика глибина.
Та не в купанні справа,
А в краєвидах цих,
Все манять гір вершини
І завтра в ці хвилини
Дійдемо ми до них.
Дивлюсь посеред літа
В безхмарні небеса,
Не втомлюсь жити в світі,
Де є така краса.
Біду в життєвім вирі
Розбив я в пух і прах,
Як був на Синевирі,
На озері в горах.
ID:
481734
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 25.02.2014 00:25:38
© дата внесення змiн: 25.02.2014 00:25:38
автор: Дмитро Овсієнко 86
Вкажіть причину вашої скарги
|
