Переведiть мене через майдан,
Де все святкують, б'ються i воюють,
Де часом i себе й мене не чують.
Переведiть мене через майдан.
Віталій Коротич, "Остання пісня лірника"
І буде кров... Мовчи, мій рідний край,
мовчи і плач — шумлять вогонь і криця!..
І полилося те, що не водиця...
Давай, сумної — грай, музико, грай...
Давай, музико, видери мені
не тільки душу, але серце й очі!..
Хто нині з ранку доживе до ночі?
А хто навік засне у тому сні,
з якого не розкажеш на світанні
про те, що снилось? Грай, музико, грай
хоч що-небудь, аби не чути, най
поплаче скрипка — та не про кохання,
і не про матір, бо сьогодні зло
збирає дань людьми із України!..
Чия матуся не побачить сина? —
Музико, грай, щоб горе обійшло!..
Що хочеш, вигравай: про гуси, чи
про козака, а чи про очі милі...
Бо тихо в хаті, наче у могилі...
зіграй, музико, — тільки не мовчи...
Майдан — горить, Галичина — в вогні,
і синьоокий Крим глядить за море...
Зіграй, бо серце тисне чорне горе,
бо від вогню і диму гаснуть зорі...
поплач, бо — сльози... Гей, поплач мені...
