Чого ми від життя жадаєм?
Аби кохали нас навза́єм,
Аби огорнені теплом
Ми мчали потяг наш до раю.
Туди рвемось, де долі нить,
Де будем жити, а не гнить,
Де в наших венах не рубіни,
А кров живая цибенить,
Де нас не зв’яжуть жодні пута,
Де змила гріх палка спокута,
Не ошукають нас ніколи,
Недоля кригою там скута.
Зоріє нива у блаватах,
Шле легіт подихів крилатих,
В росі там вечорові квіти,
Зодягнуті немов в бушлатах.
Там зустрічають завжди радо,
І ніч запалює свічадо,
Під голос ніжний, милий серцю,
Відпустимо тебе, досадо.
Зустрінемо тебе, надіє,
Й допоки сонце не зчорніє
З тобою ми рука об руку,
З душі зженеш ти суховії,
Мережкою зів’єш світанок,
Розсиплеш кришталю́ серпанок,
У філіжанку мрій гарячих,
І тихо здіймешся на ганок.
Чого ще від життя воліти?
На карб зійдуть дереворити,
Покриють спомини незвані,
І не дадуть збожеволі́ти.
23.08.2013
