Гроза кидала вогняні ножі
Рубала землю зміями - ножами
І поповзли вниз згорблені вужі
І десь залізли в хмари, як до ями.
Періщив дощ,здіймались бульбашки,
Побіг потік бурхливий по городі,
Втікали в хлів намоклі корівки,
Шукаючи десь броду на дорозі.
І я їх гнав через хиткий місток,
Скакав із нього у бурхливі води.
Намоклий і промерзлий до кісток,
Вертавсь щасливий,радісний додому.
Пройшли роки.Дитинство десь пішло.
А скільки гроз,вже потім,вішуміло,
Але ж яке чудове все було,
Минулося,а все ж не відболіло.
Сьогодні дощ,гроза як і тоді
Рубає землю зміями - мечами,
Повзуть по небу блискавки - вужі,
Ховаючись у хмари як у ями.
І враз,десь вітер хмари обтрусив,
Остання крапля впала на дорогу,
Веселку в небі промінь засвітив,
І загасив в душі моїй тривогу.
Забувши, мабуть, скільки маю літ,
Біжу в калюжу з повного розгону,
Нехай сміється, заздрить цілий світ,
- Я вирвався з дорослого полону!
А десь далеко ще гуркоче грім,
На мене з неба скоса поглядає,
Приємно відчуватись молодим,
Коли душа як в юності співає.
