1
Батьківська земле, краю веселковий!
О, Глу́хівщино рі́дная моя!
Святиться у віках твоє ім’я –
Твої легенди оживають знову…
І я від цього дихаю й живу:
Шукаю щастя в аріїв поході,
Несу для тебе світлу корогву,
Радіючи і Богові, й природі.
Буджу весною вічні перелоги,
І сію знов надії та тривоги,
Плекаю милій вишню та калину,
Вклоняюся із воями землиці,
Гартуючи слова твердіші криці:
«З тобою моє серце кожну днину!»
2
«З тобою моє серце кожну днину!» –
Руси́ч клянеться, ідучи на чати,
І хрестик Божий пише сину мати,
А ніч будує поміж ними стіну.
Ріка мигтить, мов музика казкова,
Тополі хочуть зупинити хмари –
Повзуть, мов тіні, до ріки татари,
Щоб у ясир слов’ян схопити знову.
Під ранок сон розірвуть, мов шуліки,
Село запалять, розтовчуть навіки
Та в бранці візьмуть матір і дитину.
Під сміх і глум зламають їхню долю –
І довго буде чути Дике Поле:
«На крилах дум завжди до тебе лину!..»
3
«На крилах дум завжди до тебе лину!..» –
Шепочуть трави понад Чорним шляхом,
А мати облітає сивим птахом,
Усі стежки, які украли сина:
То чайкою кигиче на лимані,
То виграва в Багдаді на тимпані,
То промовля сурою у Корані –
Та плаче-кличе сина до Есмані.
І син почує: плаче рідна мати,
Ріка гукає, звуть і поле й хата –
І шелестить трава на рідній мові…
Він всім єством летітиме додому,
Долатиме неволю, болі, втому,
Усе життя шукаючи у слові.
4
Усе життя шукаючи у слові,
До тебе йдуть історики й поети:
В літописі, у книзі, у газеті –
Твоє будення й дні твої чудові.
Квітуєш ти при Віщому Олегу,
Княгині Ользі, сину Святославу,
При внуках їх ти пожинаєш славу –
І для Русі стаєш ти оберегом.
Орді всілякій, полчищу-наброді
Твій щит і меч стає на перешкоді –
І сонце на клейнодах виграває.
Ти єсть князівство в силі і у дусі,
Перлина світла Київської Русі,
Мій материнський і дідівський краю.
5
Мій материнський і дідівський краю,
Моє село – Березо моя мила,
В тобі зросли душі моєї крила –
Тобі слова найкращі я плекаю.
Нехай в житті тобі завжди прибуде,
Любов та мир хай сіє кожна хата,
Хай виростають в Господі малята,
Та ще про те хай знають добрі люди,
Як до млина купця Марка́ Кимба́ри
З усіх усюд воли тягли мажари
За борошном на будень і святки.
Прибулим жорна вимовляли в тему:
«Оце село Березою ми звемо,
Козачий роде з Е́смані-ріки!»
6
Козачий роде з Е́смані-ріки,
З Тополі, Ло́кні, Обести́, Клеве́ні,
Смоле́ні, Лапуги́ і Мураве́йні,
Святи нащадкам всі свої стежки!
Хай син і внук черпають сил у тебе:
У ясних вод і зоряного млива,
Де малюками споглядали диво,
Як сон пухкий дарує сонцю небо,
Де у джерел просили предків сили,
Де цілувались вперше і невміло -
Ріці звіряли серце, і думки.
Ріка в ту мить торкалася до тіла,
І тихо промовляла-хлюпотіла:
«В тобі дзвенять сивіючі віки!»
7
В тобі дзвенять сивіючі віки,
Кує зозуля на чотири броди,
І Бога прославляють твої води
Та квіт земний збирають рушники.
Ти так прекрасна, рідна Глухівщи́но,
Хоч ти пізнала долю нелегку –
Із короваєм в житньому вінку
Ти ждеш гостей, мов молода дівчина.
Ти рада тим, хто йде до тебе з миром,
Даєш ти всім любов, надію, віру
Та музику пісенного розмаю.
Як тільки Бог дарує зустріч знову,
Спішу до тебе, краю, на розмову –
І кращого від тебе я не знаю.
8
«І кращого від тебе я не знаю!» –
Вітають поле глухівські дівчата,
А з ними златодзвони дишуть свято
І Бога просять доброго врожаю.
Звенигора всміхається до сонця:
На Про́копа ряхтить колоссям жито –
Отож, мій краю, будем знову жити!
Коли Святвечір прийде до віконця,
І в Ду́найці, Шали́гіно, Сварко́ві,
У Слоу́ті, Полошках чи Мацко́ві
Звізду святую знов нестимуть діти,
Спасителю співатимуть осанну,
Казатимуть, схилившись у пошані:
«Ти дарував і сонце, й небо, й квіти!»
9
Ти дарував і сонце, й небо, й квіти
Митцям палітри, слова, пісні,́ звуку,
У Бога ти молив для них науку,
І благо дав – святу любов творити,
Щоб жив народ у музиці казковій,
Як Березовський жив і жив Бортнянський,
Як осягли Павловський і Миславський
Народну мудрість у добірнім слові.
Ти пензля дав художнику Лосенку,
Ти надихнув «Щоденника» Ханенку –
Ти центром був мистецтва і освіти.
Тут свою «Хроніку» писав Маркович,
Тут мовили Довженко і Дівович:
«Ти вчив мене співати і любити!»
10
Ти вчив мене співати і любити –
І не забуду, краю, я ніколи,
Як через річку йшов колись до школи,
Де деревам рум’янив ранок віти,
Як земська школа, що дідів навчала,
Мені казала: «Підростай повище!»
Там за вікном забуте кладовище
Перерву кожну з миром зустрічало.
З могил отих, мов квітом барвінковим,
Господь знімав забутості окови,
Як гралися школярики малі,
Тож предки посміхалися малятам:
«Їдальня зве вас, дітки, скуштувати
Дарунок Божий – хліба на столі!»
11
Дарунок Божий – хліба на столі
Поставила Марія-Магдалина,
Всім серцем жде свого Мазепу-сина,
Схилившись молитовно у хвалі:
Син жертвує і Господу, і краю,
Хоч гетьманує, мов іде на лезі –
З його ж руки бо виріс храм в Березі,
Що кращого і в Києві немає…
А прийде час – забудуть Магдалину,
Мазепу проклянуть на всю країну,
Та ще й народ притиснуть, мов блощицю.
А храм в селі стоятиме у Бозі –
Онуку дід казатиме в тривозі:
«В знаменні хреснім тут підняв десницю!»
12
В знаменні хреснім тут підняв десницю
Бджоляр на пасіці в годину гожу,
Узрівши на іконі Матір Божу
Та в місці чуда – дивную криницю.
Ікона і криниця лікували,
Давали віру, сили і надії,
Тут небеса відкрилися святії –
То Глинська пустинь для народу стала…
І сила краю більша кожну днину,
Як Мати Божа зцілює людину
І віри надає міцнющу крицю.
Тут з року в рік говорять люди знову:
«У цім краю пізнав я Боже Слово,
Пізнав тут Глухів – гетьманську столицю!»
13
Пізнав тут Глухів – гетьманську столицю
І центр культури увесь мир хрещатий,
Бо світло віри гріє твої хати,
І Бога славлять церкви та каплиці.
Твої театри світу стали гідні,
Бо в них жили трагедії Шекспіра,
Вітали тут Мольєра і Есхіла –
І Глухів був у Римі, Празі, Відні…
Боровся Скоропадський тут за волю,
А Полуботок вмер за кращу долю,
Сконавши в петропавлівській імлі.
Апостол з Розумовським у цім герці
На вірність присягали усім серцем:
«Вклоняюсь тобі, краю, до землі!»
14
Вклоняюсь тобі, краю, до землі,
Що дарував життя своєму сину,
Що ти навчив любити Україну,
Даючи сил з роси, води, ріллі.
І голос твій у серці моїм чути,
І Глухів у душі моїй співа –
І небеса вітають ці слова,
Як води рік віта старий Славута.
І дух Терещенків з тобою нині,
Твої церкви вітають ранки сині
Та благодать у Бога просять нову,
Щоб пожарища та лихі навали
Ніколи твою долю не ламали,
Батьківська земле, краю веселковий.
15
Батьківська земле, краю веселковий!
З тобою моє серце кожну днину –
На крилах дум завжди до тебе лину,
Усе життя шукаючи у слові.
Мій материнський і дідівський краю,
Козачий роде з Есмані-ріки!
В тобі дзвенять сивіючі віки –
І кращого від тебе я не знаю.
Ти дарував і сонце, й небо, й квіти,
Ти вчив мене співати і любити
Дарунок Божий – хліба на столі.
В знаменні хреснім тут підняв десницю,
Пізнав тут Глухів – гетьманську столицю,
Тобі вклоняюсь, краю, до землі.
ID:
478127
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.02.2014 21:15:13
© дата внесення змiн: 06.04.2014 21:33:03
автор: Grigory
Вкажіть причину вашої скарги
|
