Ти цілуєш мене, обнімаєш
Ти говориш мені, що кохаєш
Ти смієшся до мене, шепочеш,
Що крім мене нікого не хочеш,
Що крім мене нікого не любиш...
Ти руками мене приголубиш
Ти до себе мене пригортаєш
Та як важко мені, ти не знаєш.
Як стискається серденько в грудях
Як з тобою цілуюсь на людях
Як з тобою за руку іду,
А себе в якусь прірву веду.
Бо давно вже кохання вмирає
І лиш біль за собою лишає.
Біль розлуки, зі смаком брехні,
Бо неправду ти кажеш мені!
І собі... хоч сам ще не знаєш,
Ти мене вже давно не кохаєш.
Бо полум'я згоріло, залишився попіл
І я тепер шукаю тільки спокій,
І тишину, і ще самотність,
Щоб знову повернулась безтурботність,
І щоби щастя повернулося із нею,
І кожен день не жила я брехнею.
Бо я над прірвою схиляюсь,
А у думках - до тебе повертаюсь
Та лиш погане я згадаю,
Твої слова " тебе кохаю"
Яке ж тоді оце кохання,
Якщо приносить лиш страждання?
Як можеш ти от так мене любити,
Що би мене в житті своїм згубити?
2007р
"Бо давно вже кохання вмирає
І лиш біль за собою лишає." - якщо така ситуація, то треба зразу розлучатися. ВЗАЄМНОГО ВАМ КОХАННЯ! НАСНАГИ ТА НАТХНЕННЯ!
Богданочка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Почитайте моє "побажання покинутій дівчині" 
