Розлили день і випили очима.
Похмуре небо. Світла коридори.
Моя Любов невтішна, безупинна
я ще не вмію падати угору.
Ласкаве серце ще зігріте літом
між синіх трав надію колихає.
Цілує ніжність білі самоцвіти
твоє ім'я, як сонце, ніч осяє.
І я іду до Тебе, як на сповідь,
з благоговійним трепетом душевним.
Не припиняю я Любити болем,
ще не зомліла мука ця непевна.
Хоч ти далекий, зовсім недосяжний,
хоч погляд твій пече, неначе рана.
Я все ж молюсь до Тебе, все ж благаю:
"Моя Любов, - така небездоганна!"
А ти.. Складаєш крила за плечима..
Мені назустріч простягаєш руки.
Все маниш в чарівне безлюддя дивом..
І я іду до тебе крізь розлуку...
