Колись давно, в часи Адама
Давав Бог людям різні карми.
Кому до музики талант, кому до пісні
кому поганий дар, а кому корисний.
Та десь у Божому мішку
в самому дні, ніким не взятий,
Лежав там до віршів талант
Такий простий та чогось вартий.
Той дар узяв собі юнак,
Його зточив, зробивши зброю,
Стріляв словами просто так,
Вони ж давали людям волю.
Минули дні, роки, хвилини,
Той дар блукав з людей в родини,
Запалював серця і долі,
Ходив він через гори й поле,
І зупинився десь у місті,
А я узяв його навмисно.
Якщо ти маєш рідкий дар,
То бережи його, тримай,
Бо ця пелюстка божих квітів
Найкраща з тих, що є у світі.
