Широкий степ укрився сніжним мохом,
Між вербами посвистують вітри.
Не осягнути оком, ані слухом
Красу толоки...Тихо..."Раз, два, три..."
Тут жовтим вусом очерет шепоче,
Ген десь почується, як стрімголов маршрутка
Біжить. І я в ній, скучила...і так додому хочу.
Вмить похапцем збираюсь...шапка, сумка, куртка.
Мене стрічає став сопінням сонним,
Легкий сніжок з-під ніг пошле вітання.
Я поспішаю кроком невгамовним,
Я маю лиш одне в душі бажання.
Я маю лиш бажання охопити
В обіймах цю чарівну дивину.
Не потривожить і не осквернити,
Лиш обійняти...лиш на мить одну.
Я поспішаю греблею додому,
Видніється мій двір, моя світлиця.
Я бачу постать милу і знайому.
Бабуся і дідусь уже біля криниці.
Ось вгледіли мене, біжать чимдуж стрічати,
Я обійму їх міцно й палко поцілую.
Я кожен раз так хочу їм сказати,
Що я люблю їх, дуже їх ціную.
Крикне авто за поворотом вслід нам
Та біля двору за хвилину стане.
І радість моя щира та помітна,
Бо це приїхала моя рідненька мама.
Бо чи то є ще щастя більше в світі,
Ніж бути поряд. То для мене свято,
Коли ми всі разо́м...батьки і діти...
Дідусь, бабуся, мама...І на небі тато.
Чудовий вірш
