ЗА МОТИВАМИ ТВОРІВ АВТОРА: "Мантихора"
********************************
Я вільний птах, закритий кимось в клітку
буденності і сірості буття,
Душа моя вогнем палає стрімко,
випалюючи спокій, що нав’язує життя.
Прорвусь крізь грати на простори вільні,
здіймусь у вись безмежної блакиті,
І каменем зірвуся склавши крила,
нехай сурмить сурмач в останні мої миті.
Згорю вогнем неспокою й любові,
але не стану сльози гірко лити,
Хай краще каменем розіб’юсь в непокорі,
а ніж у рабстві милості просити.
Так серце моє в юності палало,
й шукало простору для сили почуття,
Знайшло в очах, як сонце бурштинове,
і загубилося у них на все життя.
Розбились грати, виплеснулись хвилі,
на крилах піднеслась душа у рай,
І розцвіли духмяні диво-квіти,
терпкий даруючи з тобою нам розмай.
Дві ночі щастя - два сторіччя смутку,
ціна напевно трішки замала,
Добавлю ще дві вічності для згустку,
бо так в чеканні згусла кров моя.
У вірності зварю ночей пів смуток,
й нап’юся гіркоти самотньої журби,
Та вірю, що любов моя в тобі воскресне,
хай все життя чекати треба нам її.
Ти мій і тільки мій, хай поруч тебе інша,
душа твоя в мені, і б’ється серце знов,
Чекати буду вічно, ніхто не зайде інший,
бо тільки ти єдиний, для кого ллється кров.
І дні летять мов вітер, несуть роки на плаху,
а я чекаю зустріч з тобою хай би що,
Душа моя сховалась, закрилась в нову клітку,
не пустить більше в серце нікого і ніщо.
І ось жадана зустріч, ти з друзями, я поруч
стою немов заклякла, боюсь твоїх очей,
А ти мені розкажеш, що маєш вже дружину
і донечку маленьку... І серце із грудей...
Розбита мрії ваза, розідрана картина
яку писала кров’ю в душі серед ночей,
І що тепер робити, як маю далі жити,
відкрию дверці клітки... і сльози із очей...
Колись була я сильна, мов вільний птах в неволі,
а зараз наче зяблик, боюсь летіти геть,
Любима моя клітка, обласкана неволя,
тепер тобі покірна, та не потрібна вщент...
Оце так коктейль! Ви склали одну велику картину з маленьких паззлів моїх віршів Я навіть не знаю, що сказати... Дуже круто вийшло!
Сергій Ранковий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Нічого не кажіть, просто подумайте про те, що я вам написав. Я не лишень склав пазли, але й пропоную вам вихід із вашого лабіринту почуттів. Звісно вибір за вами, і ніхто крім вас не здатен вирішити вашу життєву проблему. Я лише пропоную замислитись, подивитись на себе моїми очима, зі сторони. Можливо це буде для вас корисним. Щирим серцем поважаю вас за ваші сильні почуття і вірність. Ви дуже мене вразили. Я дякую вам, що попри те, як складно і боляче було вам читати мої вірші, ви їх прочитали. Пробачте, що ще раз нагадав вам про ваш біль, але інакше ви б не прийняли моєї поради, бо сказали - Він не розуміє. Тому я показав вам, що розумію вас.
Ще раз дякую.
Чудова робота,друже!!!!Тут і чуттєвість,і глибина,і смуток....
Сергій Ранковий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А як ти вважаєш, Іринка, що я хотів сказати цим віршем. Який заклик ти відчула у цих словах. Чи зрозуміло читачу, що саме я хочу сказати?
Бо всі лишень хвалять, але яка від того користь, якщо ніхто не зрозумів що саме я хотів сказати. То чи зрозуміла хоча б ти?
Сумно.І все ж таки треба сподіватись на світлу смугу у житті.
Сергій Ранковий відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це ви вірно підмітили, Ярослава, треба сподіватися.
От якщо хтось застряг у болоті по самісеньке горло, і ви не знаєте чим йому допомогти, то усе, що залишається - підтримати його сподівання у світлу смугу у житті.
Головне ніколи не втрачати надію, вірно?
Дякую, Ярослава, за підтримку.