Чомусь весною пахло вранці.
А де ж жаданний білий сніг?
Повільно капа, як крізь пальці,
Маленький дощик з мокрих стріх.
Бузок ожив - зелене листя.
Трава забула, що зима.
Зеленим килимом росистим
Вже сонну землю обійма.
Я чую запахи фіалки.
Мрійливий вітер з лісу ніс.
Цікаво, як живуть русалки,
І що вплетуть тепер до кіс?
А, може, це весна наснилась?
І ти виною є тому,
Що у природі все змінилось.
Тобі завдячую цьому.
От і весна прийшла раніше.
Десь заблудилася зима.
Ти - моє диво найдивніше,
Що світ мій крильми обійма...
Фіалковий і бузковий кольори завжди мене милують. Особливо фіалки нагадують мені бабусю і її хату. Про це я написала у вірші "Ясенята". Тому мені стало весняно від поезії. Гарна і душевна поезія
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
У природі до весни ранувато, а от в душі вона може настати незалежно від пори року.Нехац у Вашій душі завжди, незалежно від пори року буде весна іцвітуть увіти Ваших поезій!
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Неймовірно тепла весняна поезія - аж бузком запахло! 
Така тепла бузкова поезія! 
Замечательно, Надюша!
Гарно. 
