Чи ти знаєш, як світ безлюдніє,
І як місто стає пустелею,
І дороги стають проваллями,
І стає сіре небо – стелею?
Горло, мов лід, студене…
Заговори до мене…
Чи ти бачив, як листя падає –
Лист останній жовтгарячий,
Птах останній летить до вирію,
Без надії вернутись, плаче…
Очі – метал калений,
Прошу, поглянь на мене…
Чи ти знаєш самотність схилену,
Сиву, скорчену і скоцюрблену?
Подання вона просить ніжністю,
Це ти бачиш Любов загублену…
дещо несподівана тема, як для вас, пані Інесо... пригадую Ваш твір про цілковиту гармонію і щастя двох... думаю, ця одинокість навіяна стороннім чимось... хоча - дуже-дуже - передано відчуття покинутості, відчуженості...
Innessanew відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Тому цикл і називається "Інколи"..) Інколи і такі теми потрібно підняти.. Спасибі, Валечко, за тонке сприйняття!
Якийсь дуже згорьований твій прекрасний твір, Іннусику! Самотність - стращна річ, згадаймо про неї лише у вірші під настрій, люба моя- повісь підковку на щастя
Innessanew відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Королівно! Уже повісила!) Так, самотність - точно не та річ, яку потрібно берегти і леліяти... Але від неї ніхто не застрахований, навіть у натовпі... Дякуючи цьому сайту, гадаю, багато від кого вона відступила трохи далі - і це теж досягнення) Задувати - тільки під настрій, домовилися