Болять, на вітер кинуті, слова.
Для чого все, коли потрібна казка?
Якщо це так, то плескайте, будь-ласка.
Аби з плечей злетіла голова,
прийдуть і перемога, і поразка.
Щоб розвінчати здіяне митцем,
достатньо рівно дві простенькі речі, –
не чути і не зріти. А взірцем
обрати вічну істину Предтечі, –
Покаймося! Ми, злидні, – не праві.
На Божий перст не можна нарікати.
Та де ж візьмеш усім по булаві,
кому погратись з нами – не звикати?
Ми з тих, хто вже не скімлить, а ричить
від рику знахабнілої держави,
і хто, зірвавши голос, не помчить
за пряником верховної неслави.
Ми тут таких химер наплетем́о
про кров і нерви, про любов і жили,
з якими – над Майданом стоїмо.
Ми кожну шельму мітимо клеймом,
аби від злості й цих перекосило.
Та свіжий шарм і самовільний дух
просвітлює в братів людські обличчя.
Несамовитий броунівський рух
Майдан в потужність духу возвеличив.
...........................................................
Майдан пройде, та в тому справжня суть,
що хай один стоїть на барикадах,
його за це в святцях не пом’януть,
але й не проклянуть в часи блокади,
як тих, що зраді хармани плетуть
і тих, що «розпинаються» у радах.
