Я завжди хотіла ідеальне тіло, щоб хлопці пітніли, натовпом мліли, насолоджувалися кожним вигином тіла. Стала немов одержима, прокручувала «перфектні стандарти фігури» й мріяла стати стрункою. Без співчуття катувала свій шлунок «фруктовим кефіром», жваво ковтала холодне повітря, харчувалась водою з-під крану. Перейшла на холодні закуски та годинні заняття в спортзалі, щоб фанатично влізати у речі на 2 розміри менші. Прокидалася з втомою й криками шлунку, мов божевільна торкалась кісток, водила пальцями по бліднуватій шкірі. Але завжди всі ці старання закінчувалися трагічним фіаско. Я ковтала тістечка, мов чергові пігулки від хворого горла. Я картала себе за слабку силу волі, за невтомне бажання поїсти, невміння боротись власному ЕГО. Я ночами думала, де би здобути їжу, як смачно пахне жарене м'ясо й як скоріше добігти до холодильника. Забула, як харчуватись повітрям, виснажувати себе до нудоти й не задовольнятися власним тілом. Нарешті збагнула, що завжди була стрункою, а одержимість навіяна й зовсім безглузда.
Знаєш, ти – це найсмачніше у світі тістечко, яке так і кортить відчути на смак, розкусити начинку й злизати масляний крем. З тобою боротись, мов істерично худнути, але я давно розлюбила солодке й у мене не має бажання померти від голоду…
Ти єдина, чию прозу тут я читаю! Оцінюю і ЦІНЮ! 
