|
Зима, холодно.
Не від вітру, чи морозу.
А від душі, усього аж трісе.
Чому? Не знаю.
Що сталось? Начебто нічого.
Стою, так тихо, так самотньо.
Все ніби є, батьки і друзі.
Чого бракує? Що ще потрібно?
Навчальні добре, дні проходять,
Життя тече немов ріка.
Та холодно мені, в теплі...
Самотньо, серед тисячі народу.
Стою в орді, неначе в самоті.
Всі ходять, рух, рух такий шалений,
А я стою, стою тихенько споглядаю.
Дивлюсь на все це, і гадаю,
Куди податись? Де іти?
Додому мабуть, та не хочу.
Друзі кличуть, знов не йду.
Стою собі, на самоті.
І ніби є куди піти,
Все є, все те, що так важливо.
Та це не те, чого я зараз хочу.
Бажання моє не величке,
І навіть крихітне таке,
Та я не знаю, де воно,
На мить прилине, і покине.
Прийде до мене, й полетить.
Лишень залишить, відчуття.
Відчуття - бажання, сильне...
Таке що розривається душа.
І так стою, немов на роздоріжжі,
І думаю куди піти, і що зробити треба.
Щоб це, не була помилка в житті,
Щоб потім все життя, не шкодувати,
Не мучити себе, і не карати.
За що? Не знаю, та все ж є страх.
Страх перед самим собою,
Не перед чимось, не перед кимось,
А перед собою.
І так блукаю, всі ці дні, поміж людей, та в самоті...
ID:
464895
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.12.2013 22:01:35
© дата внесення змiн: 24.03.2015 23:59:47
автор: I'm tired of time
Вкажіть причину вашої скарги
|
