Кити, що відпливали
Із Криту
У простори
Тихого океану,
І трималися
Зграї,
Чи, як кажуть
Між ними,
Стада,
Слухали
Солені
Історії
Магеллана,
І непояснені
Примхи моря,
Яке накривало
Їхні хвости,
Як алкоголь
Накриває
З горя
Не надто
Стабільні душі.
Ці кити
Обминали
Сушу,
Бо крім
Білого
Цвіту
Вишень,
І терпкого
Цвіту груші,
Береги
Переповнені
Тільки
Холодним
Піском,
Спрагою
І жадобою.
Суша
Не віщує
Нічого
Доброго, -
Знали кити,
Тримаючись далі
Її порогу.
Із поколінь
Телеграмами:
Про осторогу
Берегів й
Китобійних
Суден.
Кити повертались
Додому
В травні,
І відпливали
В грудні:
Сезонність життя –
Це також
Природній процес.
Кити знали місце,
Де море
Торкає небес
На лінії горизонту,
Тому тягнулись туди,
Як танки
Тягнуться до лінії
Фронту,
Щоб завершити
Війну
І розпочати мрію.
Туман із дощем,
Які осінь сіє,
Поділки часу –
Місяць-неділя –
Канати впоперек
Сірого борту.
Кити виринають на
Небі,
Зміни
На західнім фронті,
Я відриваю надію,
Як відривають
Пломбу
Дезертири
На дні
Ватер-ліній
Голанських
Добротних
Суден.
Революція
Починається
З мрії.
Кити відпливають
На південь,
Напевно,
Почався
Грудень.
