Так хочеться пірнути у пурпурові мрії з тобою. Такі рожево-ніжні, солодкі та бажані. Я закриваю вологими долонями своє схвильоване обличчя і хвацько та борзо влітаю в химерну утопію закоханого космосу. Гей, любове, я згідна, приходь... Скоріше приходь і забери мене на дно океанського тепла, схопи і жбурни у країну солодких вуст та міцно вхопися об мене своїми міцними чоловічими руками, бо я одна така. Хоч обійди півсвіту, але ти не знайдеш кращої за мене. Шукай хоч у корі Землі, у палкому ядрі планети, але це все марно, моє наївне хлопчисько. Вбивай мене кожен день на своїх грудях. А потім щодня одним своїм п’янким поцілунком відроджуй мене до життя. Саме про це я мрію. Але не скупися на ніжність і близькість, ангеле мій. Освіти мене своїми нав’язливо-красивими очима, сховай мене в глазуровані обійми довіри та не відпускай, бо я зніяковію, спіткнусь і впаду, загину у вузьких вуличках Львова, фатальних словах та огидної людської розпусти. Тільки ти не вкради моє серце, прошу. Воно і так мов кришталь, який закутий в кам’янистий кокон, що зберігає спокій та мир у райській душі, де цвіте поле з рожевих піонів. Ти його лиш торкнешся і воно затріпоче, ніби соловей у неволі, а даси холодного зрадливого ляпаса й воно від болю лусне, неначе повітряна куля, як тендітна коробочка бавовни. Пообіцяй мені, що не образиш. Поклади руку на скалічену від болю руїну сердечного сховища й поклянись. А потім просто йдучи поряд візьми мовчки за руку, подари мені крапельку щастя, не боячись осуду, віддавшись смаку моєї губної помади. Глянь в мої чисті вічі й без сумніву прошепчи: «Я тебе ніколи не покину…» і я рабиня твоїх очей, які наче водорості, смарагдово-збуджуючі, обвили мою підсвідомість і взяли в полон мою спантеличену серцевину. І я буду ладна на все, щоб у такий момент зупинити цей час, бо це, як кіно – ніхто не повірить, але реально існує.
