Маленький син вперше простояв з нами на віче. Вперше побачив кадри документального фільму про Голодомор, тримав запалену свічку, два колоски і задумано мовчав. А потім було безліч «Чому?» : «Чому не було що їсти? Чому злі дядьки забирали все до крихти? Чи воно буде так із нами?» Довелось доступними дитині фразами розповісти про трагедію голодомору-геноциду.
Син відчув, зрозумів і пережив властиві такому стану збентеження емоції. Трохи злякався, але то нормально. Важливо, що є емоції, котрі не забуде і щоразу згадуватиме про тему голодомору з трепетом і жалем. Все можна забути, але не емоції, які народились у момент пізнання.
Пам'ятаю, як мене - дрібну школярку - бабуся брала з собою на подібні заходи та святкування, як я невпевнено, але щиро читала на сцені свої перші патріотичні вірші , як дідусь-історик розповідав правду про ті факти, котрі у підручнику були дуже скупими, як я вчилася співати з рідними українські народні пісні… Пам'ятаються ті моменти, бо сприймалися дитячою чистою душею з трепетом. І вже тоді, на сцені, на віче, серед сотень дорослих людей я почувалася потрібною, важливою і здатною щось змінити.
Так було якихось не повних 10 років тому, коли ми, студенти під час Помаранчевої революції ні про що інше й думати не сміли, тільки про завтра, яке можемо змінити саме ми. Цей максималізм і романтизм у прагненнях свободи був непосильним.
А вчора на Євромайдані я побачила інших студентів – лінивих і флегматичних, збайдужілих. Неприпустимо у такому віці бути байдужим і розчарованим, неможливо у такій ситуації бути легковажним і необізнаним, несвідомим, не…не…не.. І вина в тому їхніх батьків – втомлених і розчарованих, віддалених чи надміру зайнятих. Діти не відчувають своєї значимості та ролі у суспільстві. І це теж не припустимо.
Грається син, складає динозавра з конструктора, з вогняними стрілами на хвості. « Навіщо?» - питаю. «Він махне хвостом, розкидає стріли з вогнем по землі, сніг розтопиться і все знову буде рости, щоб люди мали що їсти! А потім махне у другий бік і кине стріли у тих поганих дядьків, і не буде їх більше, щоб із нами вони таке не зробили!»
Син зрозумів мої слова. Він знає що робити, він вірить, що навіть зараз у свої неповні 5 років може щось змінити. Чому у це не віримо ми, дорослі свідомі люди?
Діти є діти. І не завжди вони одинаково і адекватно сприймають інформацію. Бо на це впливає недавно прочитана казка, навколишнє оточеня, якесь асоціативне слово і ще багато чиників...
А от на юного наркомана - "Ррррреволюцію" вже нічого не вплине. Людина з вивихнутими "мозгами". Йому залишилось тільки дожити своїх 30 років!
Оля Бреславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так, прекрасно розумію Ваші тези стосовно дітей
А про "наркомана" нічого більше сказати не можу
Спасибі, зо заглянули
Ось і ціна Вам і вашої "правди", дійсно, куди ця фраза поділася з тексту???
Розумію, що есе зовсім не про те, але головне криється в дрібницях, які Ві вміло видалили
Оля Бреславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вибачте, але текст оригінальний, Ви просто загубилися між ним і коментарями до нього. Перечитайте, не полінуйтеся, не робіть з себе дурня, а з мене лицеміра!
"Літніх людей можуть не цікавити такі переміни, бо вони доживають свій вік"!!! Гарно виховуєте сина.......................
Цікаво, скільки Вам повинно бути років, щоб Ви відчували, що не живете, а доживаєте: 60,70... чи більше? Може, літні люди мудріші, більше знають про життя?
Гарно виховуєте сина...
Оля Бреславська відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Літніх людей можуть не цікавити такі переміни, бо вони доживають свій вік" - Ви це мені? Де у тексті така фраза? А взагалі, літні люди є різні - мудріші і не дуже, як і решта вікових категорій, і повірте з мого скромного досвіду, що у певному віці людям таки стає байдуже, що діється навколо, може це не через вік, але ткий факт існує. Мої діти ростуть біля прабабусі і вони переймають досвід уже трьох! старших поколінь, і вони по щирості своїй беруть усе найкраще з того досвіду!
Так защеміло від твоєї розповіді, Олечко... Дійсно дивує, що серед молоді зустрічаються такі пасивні і не зацікавлені у покращенні становища своєї держави люди... Це ж наше майбутнє. Літніх людей можуть не цікавити такі переміни, бо вони доживають свій вік, але молодь - це все заради них, заради їхнього добробуту. Не дивно, що синочок так перейнявся цією темою. Діти - щирі і безпосередні, їхніми думками і вчинками керують почуття, а не холодний розрахунок, чи страх попалитися перед кимось, відстоюючи свої позиції. Тішить, що і серед молоді є справжні українці, яким не байдуже майбутнє нашої України і народу в цілому.
Нас мабуть теж так виховували 
полум'яне
Так защеміло від твоєї розповіді, Олечко... Дійсно дивує, що серед молоді зустрічаються такі пасивні і не зацікавлені у покращенні становища своєї держави люди... Це ж наше майбутнє. Літніх людей можуть не цікавити такі переміни, бо вони доживають свій вік, але молодь - це все заради них, заради їхнього добробуту. Не дивно, що синочок так перейнявся цією темою. Діти - щирі і безпосередні, їхніми думками і вчинками керують почуття, а не холодний розрахунок, чи страх попалитися перед кимось, відстоюючи свої позиції. Тішить, що і серед молоді є справжні українці, яким не байдуже майбутнє нашої України і народу в цілому. 
