Привіт! Або... Доброї ночі! Моя "Добродетель", мій боже!
З хлібцями)) ніяких рострат, декілька зернят і ти ситий... а я?! постою,
не турбуйся, дійшла? дійшла... до ручки, тепер читай, і слухай мою сповідь, без посередників. Орест правий, тій Валі немає часу втрачати зір, перебираючи ті прислівники, а Єгор, Єгор хай краще малює щасливі очі батьків. Чому не дивишся у вічі? Хіба ж я прийшла без запрошення?
Твої двері, справжній лабіринт)) надіюсь вихід покажеш, постараюсь не сердити. Так, що... Місяць, цілий місяць боротьби з собою і що я маю?
Ну, не змогла я його віддати, проявила багато егоїзму, перебила усей кришталь, так, дорогий, можна було продати- і купити білет чоловіку у інший світ.Цілий місяць нервів, коливань, змагань- і я, я тепер не вихователь і не дружина... Директор! Директор, навіть, не садочку, дитячого будинку) Смішно? Мені не дуже. Твоя берегиня сімейного вогню спалила усі сірники, а на чортову матір мені той ліс з тими трояндами без нього? Мої хороми... Однокімнатна квартира з чотирма стінами. Стіни мовчазні, не сміються з мене і не тримають більш мої ноги, нема часу мені на те висіння, та й Орест прибігає рідко.Годує коней, твоїх, ти за що їх так любиш? Що тобі ще віддати, я віддам, що? парфум? ти що хочеш щоб я вмерла у першій маршрутці? я ж тепер не маю ні водія, ні... о, боже! дай хоч сльозинку, що ж це за сповідь без сліз?А, пам'ятаєш як я плакала дитиною в кущах, коли боялась грому, а дім був так далеко, пам'ятаєш як ти позбавив мене того страху, вдячна, так, вдячна... Ого! У тебе тут є мобільний зв'язок,це він! чуєш? це він? ти не проти?
-Твоя! Ні, не вдома, коли буду? Не знаю, це залежить від того, коли він мене відпустить, хто хто... царь небесний, та мені не сміху... Чекай ////////
Вибило, то в тебе теж бувають глюки? Прискор мою сповідь, поверни мене швидше до нього, я не хочу більш говорити, я хочу мовчати.
Мовчки спустив з рук як мале дитя на землю. Холод, який тут холод, не дивлячись на нічні тумани холод. Мовчить, мовчить мобільний, цвітуть за вікном кактуси, злітає останнє листя. Музика, мені потрібна музика, може блюз, може він заховає мене і зігріє.Блукаю, пустими вуличками, зпітнілі руки заплямили усі дороги, де ж той вихід? Не знайду? Знайду, я не здамся на півдорозі життя, те що він не поїхав з країни і є початком того кінця.. Якщо чоловік хоче тебе залишити, треба його опередити, а его крикне увесь голос. Не вмію я змирятись, не навчили)Самотність-то шлях до самовдосконалення, не хочу більш ускладнень. Мій шлях простий-отримати сперматозоїди Ореста банковим процесом. А потім... Потім я буду жити... Жити так як бажає моя душа, без ускладнень... Біля тих оченят, вони будуть найкращі))
Привіт! Привіт, мій єдиний! Що я хочу? Хочу пережити цю осінь нестерпну, між двома подушками рожевого кольору з думками біля будинку зі злитками. Допоможеш? Чому невеселий?
-Діано! Діано! Пішли у ресторан?
-Куди? У ресторан!))Не сміши мене, у тебе криза, а ти до ресторану... Оце людина, ти що голодний?
-Так, я голодний, як вовк! Я дурію без твоїх плечей...
-То схилися до мене.
-Ні, я хочу дивитись на тебе
-О, так! Пробач, я ж забула, що ти не можеш мене торкатись.
-Не можу, бо ти нестерпна, але я хочу дивитись в твої очі і говорити з ними, з ними можу і хочу, ходім.
Коли ти пригаєш з маршрутки у маршрутку, занурюючись у шарф,щоб не вдихати нічого чужого, час рухається заторможеною черепахою, та, коли ти розслаблений розстібаєш верхній гудзик пальто...у дорогому і теплому автомобілі- він перетворються на стрілу Робін Гуда... Я би перебирала ті зернята попелюшкою, щоби потім потанцювати з тим красенем, але колесо фортуни зробить все це за нас, не спитавши думки присутніх. Скільки я втратила, багацько, але я вдячна,чуєш, мій боже! я вдячна, що цей місяць скінчився і я знову бачу ці небесні океани, веди мене, дай насолодитись тими хвилинами.
Двері відчинив хлопчина.
-Проходьте! Ось Ваш стіл!
Шовкова біла скатертина, шовкові маленькі квіти, шовкові стрічки на чорних стільцях... трохи лячно, не хочу стрічок, з тих пір як Орест залишився на тій фазенді, вони мене лякають, а ось, нещодавно, одна сім'я всиновлювала одного хлопчика, і та стрічка, голуба, трохи первернула мої нутрощі...
-Я заховаю їх!
-Хочеш я заплету їх у твої коси.
-Ні! Не хочу!
-Ти боїшся мене?
-З чого б це!
-Ді, я купив наручники...
-То радій, бо я сплю на дивані)))
-То ж ненадовго?
-Що ненадовго?
-А ти що подумала?
-Здогадайся!
-Шампанського!
Очі не відпускали очей, вони кохались, скажені звірі, справжні дикуни, пронизували один одного без жодних доторків, насолода поглядів. Секунда в секунді, оргазм за оргазмом. Вхід. Вихід. Зойк за зойком. Покарання- за помилування. Прощення- прощання. Зустріч- і... нестримне бажання колихало повітря магнітним полум'ям. Обоє згадали театральну сцену, на якій вона молила залишитись біля неї, а він гордо, непідступно мовчки робив висновки, і знову, вона, на колінах, біля нього, готова розцілувати кожен клаптик тої матерії над головою- і він, стримуючи, тримав її руки... Ні, це, неможливо! Неможливо... Знову і знову... Квіти без роси, без блиску в очах- мертві квіти, чому ж так ворушать, шкребучи клаптик тої матерії.
-Пробач! Пробач, мене, Діано! Я не можу без тебе! Повернись!
-Навіщо?
-Я люблю!
-То й що! Я теж люблю. Немає користі в любові! І правди ні в чого немає. Будеш моїм коханцем? Я дозволю тобі-----------
-Цссс! Не смій! Я сам візьму, я візьму моє, бо то є моє----------
-То ми знову посваримось?
-Пробач!
-За що?
-За те, що відпустив... за те, що відпустив... у цей хижий світ...
-Я пристосувалась, я...
-Поцілуй мене! Будь ласка, поцілуй мене... я хочу тебе, хочу без усіляких тормозів, з різними іграми, пестощами, не роби з мене грішника, я не відступлюсь.
-Ми розлучені, Оресте, ти забув, що місяць тому, ти приволік мене у РАГс і примусив підписати ті папери, пам'ятаєш?
-Виходь за мене!
-ХХХХХХ, на горі))) серед диких птахів і звірів.
-Вийдеш?
-Я хочу жити серед людей, хочу спати і взувати босоніжки)
-То то була не твоя мрія? Я не вгадав... Чорт, от дурень! Ти думаєш мені одному те все потрібно? Я хотів, щоб дитина росла на свіжому повітрі, серед природи, я хотів, щоб ти народила генія,бо тільки там він може народитись...
-Досить! Досить! Ти непереможений... Ти фахівець своїх справ--------
-Я боявся,на той час ти не мала бути моєю дружиною, а тепер...
-То ти програв мене?
-Поїхали звідси!
Ніч, завжди випускала свої липкі щупальця чорними павучками. Накрило,чорними віями він роздирав мій одяг, чи можна назвати це коханням? Хто зна... Хто зна...
Боже! А ти знаєш, що то воно за любов без правил?
ID:
462418
Рубрика: Проза
дата надходження: 25.11.2013 20:55:56
© дата внесення змiн: 03.12.2013 11:26:28
автор: Ольга Ратинська
Вкажіть причину вашої скарги
|
