розкинув ши́роко руки
пліт –
ловить останні вербові листки,
що пу́рхають мимо воріт,
заклопо́тано, як сини́чки…
чи, із далекого ирію,
ластівки́…
непосидю́чі
хре́стички чорні,
гомінкі́ і прово́рні…
за плотом не заховатися,
авоською не піймати: жбурляє вітер у вікна ха́ти
чорні хре́стички –
дві,
перекреслені одна о́дною, па́лички –
символічні взає́мо-пере́тинки…
останні листки́,
синички і ластівки́…
дошку́льні на́тяки – печальні думки:
люди –
скрізь і усюди –
люди…
і ні́куди йти
одійди,
чужої підступності мо́рок:
умерла в сорок…
виніс мене… вивів за руку –
не одпусти!
це пізня осінь
по вологому бру́ку
пише чорні хрести…
14.11.2013
розкинув ши́роко руки
пліт –
ловить останні вербові листки,
що пу́рхають мимо воріт... жбурляє вітер у вікна ха́ти
чорні хре́стички ...виніс мене… вивів за руку –
не одпусти!
це пізня осінь
по вологому бру́ку
пише чорні хрести…
Так сумно, коли оті людські перетини не приносять радості... Тому - руку не відпускайте!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так, пані Ірино... перетини - це часто взаємозакреслення ніби... хоча, паралельні прямі... врешті, всі ми "перетинаємося" - чи для єднання чи для заперечення...
Той, хто тримає за руку - Він не одпустить... ніколи.... дякую Вам...
гіпноз осені...тої, яка залишилась від золотокосої...новими надіями і сподіваннями впаде сніг...
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
сніг впаде... але! - сьогодні подумала я оптимістично - уже менше 40 днів залишилося - і Сонце! стане на весняну стежку - почне йди до нас, а не од нас - як зараз... (21-23 грудня - зимове сонцестояння... і з 24 - вже сонцеповернення...)))
Знаю, Валю, багатьох людей, що врешті-решт мріють про якусь таку собі "сторожку в лісі", де б не те що заховатися б, а просто пожити в іншому світі, без злості і непримиренності, зрад... На деякий час допомагає, знаю по собі. А потім все одно повертаєшся до життя, щось перебудовуючи в собі. Хай і банально звучить, та після чорної смуги буває біла. (Один казав: - А я по білій смузі йду не поперек, а вподовж!
Сильний твір. Вам - багато квітів
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так... втеча - не вихід... але інколи просто необхідно заповзти кудись і віддихатися... може, від себе самої... щоб заспокоїтися у тиші і у блаженстві лісу і прозріти.. ПОБАЧИТИ - та це ж усе - че-пу-ха!... врешті, такі прозріння приходять у реанімаційному відділенні... але не хочеться туди... хочу до Одуванчика - в ліси... чи на Долинщину... там на карті - стільки лісів...
дуже Вам вдячна... я знаю, Ви щиро прагнете мене "СХАМЕНУТИ"... читаю зараз Спінозу... от там приблизно так: якщо хтось любить те, що і ми любимо - то ми відчуваєио до того "хтось"- любов...))) як от я до Вас наразі...
надзвичайно вдячна вам за "багато квітів"... люблю квіти... просто їх люблю... увесь ваш кошик висаджу у себе під хатою - хай цвітуть...)))
Все буде добре. Це вплив не лише соціуму, але й пізньої холодної осені. Минеться, ось побачите. А на Рожнятівщину Ви можете приїхати, коли Вам заманеться. Карпати чекають Вас.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую, Наталю... це важливо знати - що є така перспектива... я серйозно вдячна вам... і я вам вірю...)))
дошку́льні на́тяки – печальні думки:
люди –
скрізь і усюди –
люди…
і нікуди йти... - це лише дошкульні думки, які не завжди потверджують реальність. Відганяйте їх подалі. Знайомі відчуття, ніде правди діти... Але вже завтра Ви глянете на все, що відбувається довкола, зовсім по-іншому і хмари розійдуться, душа просвітліє. Настрій мінливий, як і погода за вікном. Але ми самі собі диригенти, не забувайте це: який тон задамо, так і зазвучить мелодія нашого дня.
одійди,
чужої підступності мо́рок:
умерла в сорок…
виніс мене… вивів за руку –
не одпусти! - Він Вас не відпустить. Те, що в цих рядках звучить надія і прагнення відігнати від себе темні думки - це вже наслідок Його присутності біля Вас.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так, Наталю, все так... як кажуть: чужу біду - руками розведу, а до свеї - ума не доберу... знайдіть мені десь там, на Рожнятівщині, покинуту сторожку у горах... хижку... куди не сягає ні мобільний зв"язок, ні інтернет - там я і воскресну... бо тут - просто ніколи... ніколи воскреснути до себе самої... але - то таке - трапляється, що куди не кинеш - усе клин... але - і це минеться....
абсолютно виняткову картинку ви мені прислали - надзвичайно багатозначну... багатовимірну... багатосмислову і навіть бездонну... і була б вона "страшною", якби не віконечко у стволі... десь так зараз я і почуваюся... через Стікс ніби - і навіть без перевІзника... але - дерево, це завжди друг - символ життя... і от - життя разом із душею перетинає річку ту... і є в ньому, суворому і темному - віконечко освітлене... просто - вражаюча і тема і безмір "інформаційний" у ілюстрації цій... ну, паперові човники - ясно, не до них уже тут, хай собі гойдаються білими цятками - оддаляючись... - так воно і є... так і виходить наразі...
дякую Вам... ви дуже часто прекрасно і вдало ілюструєте мої вірші... отже - відчуваєте їх... то ще раз вдячна вам, Наталю...
Саме були вчора думки на цю тему... Чи то Ви, Валю, "навіяли" своїми?.. Перегукнулися..
Лагідної осені
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
зробіть! учорашні думки - цікаво, як до решти "перегукнемося"... хоча "вчорашні" вірші не часто повертаються... вони, як листки - упав - не піймав - назад до гілки уже не приліпиш... але - по різному буває - ми ж у іншій реальності їх ловимо - там і закони інші...)))
дякую Вам, і за візит і за побажання...
Доброго дня Вам ще раз!...люди- скрізь і усюди-люди...і нікуди йти
як завжди - глибоко і жодного зайвого чи неточного слова!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Вам, Уляно... інколи дуже чітко стає видно, що іти просто нікуди... отже, залишається - випасти у осадок...)))
дякую Вам - теплі ваші слова до мене...