По сходах би нагору,
Та ключів нема у в’язці ,
Лиш місця порожні.
Старий, мов вечір, дід
Його зустрів,
З лиця й ходи –
Звичайний подорожній…
Міняє, сину, маски білий світ,
Що вчора бачив крізь віконну раму?
Хіба голубки сизої політ,
Яка летіла до юрби з дарами?
Оливи гілка спокоєм цвіла,
Та, мабуть, хтось хотів занадто їсти -
І дзенькнула в просторі стріла,
То чи ж могла голубка сиза сісти?
Так б`є у очі полиновий тлін,
Від вчинків, що пишалися красою,
Та не могли піднятися з колін
Молитвою сповідані святою.
Іти нагору справа нелегка…
Очима доторкнутися до Бога
У мить оту,як хрестить тінь легка -
Від тебе тінь - означену дорогу,
Подумай,сину, в’язка від ключів
Тому й пуста: не вистачає віри …
За дідом вечір весла опустив
Од неба сподіваючись офіри.
написано так щоб можна було задуматись, власне що я і зробила це глобальна проблема людства "нехватаэ віри" часто через це ми не досягаємо своєї мети.Мені подобається браво!
Стяг відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"Не вистачає віри..."
Можливо, Але часто віра в одне, заважає зростати вірі в інше, то чи варта перша - другої? тоді як друга вже може принести свої плоди, а перша наче сон, наче інша реальність, яку не можна відчути, але перша віра - духовна, а друга - матеріальна...
Стяг відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
