Душа, мов лист,що з дерева життя
Зривається в небесне розмаїття.
А пам'ять всіх поразок і звитяг
Зали́шилась на дереві столітнім.
Зали́шилась на гілці твоїх дій,
Яка без листя мерзла і холола.
Щоб пам'яттю на гілочці худій
Лише був подих вольовий Еола.
Ось так листок вирує в небуття,
Душа блукає під небес блакиттю
Без спогаду на дереві життя,
Без пам'яті, яка обмерзла миттю... .
Якщо ж вона живе не в цих краях,-
Вона живе поза межею версій.
І навіть лист, якому даний крах,
Знаходить місце у Великім Серці.
Листочку мій! Прямуєш звідкіля?
Мабуть, збігає до кінця дорога... .
Та не згадає дерева гілля,
Що ти хотів життям прославить Бога.
Знаєте, сиджу перечитую раз за разом... Такий глибокий твір, така образність, мудрість, аналітика, порівняння… аплодую і забираю в обране!
Oleg Kolibaba відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я надзвичайно вдячний за це розуміння. Можливо, занадто заметафоризовано, але одна з основних ідей - була рівність людей перед Богом. Мені приємно, що суть донесена!
...мудрість і ніжність водночас! 
