Горять тополі-свічки на алеях, в сквері,
Граційно й міцно їх тримають канделябри,
Палітра осені – яскраві акварелі,
Дивує нас природа розмаїттям жанрів..
Слова складаю в заримовані рядочки,
Співаю осені-красуні дифірамби,
Тремтять в обіймах вітру золоті листочки,
А в серці музика віршів – хореї й ямби…
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Завдяки твоїм відгукам, ще раз перечитала те, що написала...
Коли я була молодша, то всі твори в голові тримала, а тепер все змінилося - на екрані почуття та емоції відображаю і тут же їх забуваю...
Може потрібно їх час від часу перечитувати і пам‘ять реінкарнувати?..
Кожен бачить те,що здатен бачити навіть через вікно:одні грязь,а інші -красу.Ви,Олю,бачите красу і вона прекрасною піснею ллється з вашого серця.В обране!!!
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вже кілька днів відчуваю якесь піднесення, можливо це так на мене впливають сонячні дні. Так довго нас пригнічували дощі, і нарешті разом із сонцем душа воскресла!
Дякую, Галю, за такий приємний і змістовний відгук!
Тільки-що написала вірш "Рожеве диво", запрошую почитати
ОЛЬГА ШНУРЕНКО відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Перший катрен написала вдень, коли глянула із вікна на високі тополі. Верхівки уже жовті, а нижче зелене листя і стовбури дійсно як підсвічники. Був сильний вітер, жовте листя майоріло, мерехтіло, і здавалося мені, що золоті листочки горіли. А потім пішла на прогулянку, і само собою народилися ще кілька рядочків. Не знаю, може ще продовження напишу...