приснилось,
що я Вас люблю́ :
як! могла я тоді піти…
як могли Ви мене одпустити…
але – утримати,
означало б – нево́лити,
споживати,
привласнити –
НЕ любити
образ довершений Ваш,
як у кулі магічній
із гірського чистого кришталю –
у серці моєму неодмінно продовжує жити
все іще Вами сню…
болю́…
без покаянь-дорікань –
я Вас завжди люблю…
...лицем до лиця -
щастя не бачиться...
07.10.2013
таке щире признання, глибоке і чутливе, чоловіки такого бояться, це вимагає відповідальності, а вони, наразі, слабкі духом
я дивилась ваші фото, чомусь тільки сьогодні їх відкрила для себе, може тому , що ви дійсна на фото з профайлу, чомусь видалось знайомим призвище - Савелюк, навіть декого запитувала, та ні, нажаль
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
це прізвище моє - воно відоме однокурсникам в основному... а Київ знав мене за іншим прізвищем - чоловіковим... ми цілком могли десь "перетинатися" - Київ місто велике, але багато людей між собою знайомі... та й це прізвище також "фігурувало" свого часу - фах у мене такий...)))
Питання без відповіді теж породжують мудрість... Дякую за цінні слова та яскравість думок-почуттів!..
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
питання без відповіді - це тільки питання часу - відповіді обов"язково приходять... цим я не заперечую Вашу думку, а тільки намагаюся додати свою - паралельно...)))
дякую Вам, дякую, пані Innessanew
не знаю що й написати, так так....... наче в очі вічності подивився, дуже дивні відчуття, . Що за вірш, кожне слова вагою у всесвіт! ого! І цей вірш у мене в обраному! Як добре що Ви є!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
"...слово вагою у всесвіт" - як просто і сильно сказано... це рядок із майбутнього))) вірша! дякую Вам...
Валю! З потеплінням на дворі,сонячно на душі і навертає на почуття!
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
цей Образ - він... справді завжди, як у магічній кулі - живий... не залежно від погоди... оскільки я починала з віршів цьому "Йому", то, повернувшись тепер ніби у свій початок - вболіваю трохи, що цими моїми зізнаннями-визнаннями "Йому" ж - творчий мій процес може і завершитися - інакше - чим пояснити?... отакі мої сумні підозри до себе самої... а сказане тут (у віршеві)- чиста правда...
дякую Вам, пані Вразлива... справді - потепліло... і посвітліло - сонечко тепер днями світить... остання радість перед зимою... то будемо грітися і радіти...