Коли дощ за вікном - прилітає туга,
Підкрадаються знов невеселі думки,
І солодка любов, що тобі дорога,
Ще забутому серцю дається взнаки.
Вона довго чекала... Затихло усе -
Увірвалася з криком, вбиваючи душу.
Скільки болю, страждання, тривоги несе!
Не для всіх... Лиш для тих, хто закони порушив.
Ті закони святі - що кохання взаємне,
Що не можна кохати байдужих до тебе!
Але ти знаєш правду... Повір - все даремно.
Твоїм свідком страждань залишається небо.
Ти мовчиш? Ну й мовчи. В тебе є на це право.
І це все, що ти маєш. Ні щастя, ні віри,
Ні очей тих прекрасних її. Ну що ж, браво!
Ти віддав усе часу, не знаючи міри.
Ти покинув усе, ти програв сотні війн
На жорстокому полі п'янкої любові!
Але знову ідеш в майже програний бій,
Коли серце пронизують голки тернові.
Ти ідеш, а навколо немає життя,
Бо без неї і сонце холодне.
Ти пірнув у кохання. Назад вороття
Не знайдеш. Там лиш чорна безодня.
Ти пірнув з головою. Не вистачить сили
Допливти до поверхні, дістатися суші...
Та не треба впадати у відчай - любили
І до тебе безмежно загублені душі...
Класний. Не занадто заїжджені рими, як багато в кого (та й в самого) . Подивіться 6й катрен. Випадає з розміру. Або ж так
"Ти ідеш, а навколо немає
життя,
Бо без неї і сонце
холодне-холодне!..
Ти пірнув у кохання.
Назад вороття
Не знайдеш. Там панує лиш
чорна безодня." - тоді розмір стає не своє місце.
† божевілля † відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасибі))
але я не надто слідкую за розміром і не намагаюсь усе вирівняти під одну мірку))) як лунали рядки в голові, так і писала)
тому нехай залишається, як є))
але вельми вдячна за добру пораду
. Подивіться 6й катрен. Випадає з розміру. Або ж так
