Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Валентина Ланевич: Зі мною усе буде добре… - ВІРШ


Валентина Ланевич: Зі мною усе буде добре… - ВІРШ
UA | FR | RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека | Поети нашого Клубу | Спілкування | Літературні премії | Конкурси Клубу Поезії | Контакти | Оголошення |  ДО ВУС синоніми |  Основи поетики | 

 
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<
e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >



Зараз на сайті - 24

Пошук


Перевірка розміру




Зі мною усе буде добре…

Cтояла глибока осінь і ранок зустрічав людей срібночолою памороззю, що вкривала навколишні дерева та пожухлу травичку з поодинокими припізнілими квітами в ній. Сонце, піднявшись над небосхилом, скупо та з притаманною йому ласкавістю зігрівало краєвид, який іскрився, відбиваючи промінчики, розколюючи їх на тисячі малесеньких дзеркалець. Одне із таких дзеркалець, обминаючи листя старого граба, що ще трималось на гнучкій гілці і загоджувало собою наполовину простір біля вікна, прокралось крізь нього і досягло краєчка подушки на якій лежав, заходячись кашлем, Павло. Воно гладило Павлові волосся, торкалося його вимучених хворобою щік і той усміхнувся. Правда та усмішка вийшла якась вимушена, а по обличчі пробігла зажура, спонукана зливою думок, що нагромаджуючись одна на одну, безперебійним потоком, як стрічка німого кіно, проносились у його свідомості. А колись же вони були закохані і щасливі, раділи народженню своїх синів та горді з того, з приємністю спостерігали, як ті підростають, як ідуть до школи здобувати знання, щоб вирісши, стати достойними людьми. Кляті дев’яності, суцільна розруха та безгрошів’я, що призвели до того нелегкого рішення, шукати ради на чужині. І його кохана Тетяна, назбиравши по знайомих грошей на дорогу та розцілувавши їх, ледь тамуючи сльози, поїхала на заробітки. З того часу минуло більше десяти років. Вже й діти повиростали, про яких він дбав, як умів, та, можливо, і не дав усього того, що вони мали б, якби поруч була мама. Говорив же їй, щоб поверталась до нього, до дітей, що годі тих заробітків та Тетяна, чомусь, постійно знаходила якісь переконливі для себе доводи, заради яких вона ще має залишитись там, у далекій і такій тепер осоружній для нього, Павла, Італії. Павло надсадно закашлявся. На кашель, із сусідньої кімнати вийшов син: -Тату, щось ви погано почуваєтесь, може викликати швидку допомогу, щоб доправила вас до лікарні? Павло, ніби, злякавшись синової турботи, став швидко заперечувати: - Ні-ні, що ти, не треба. Кашель скоро минеться і зі мною усе буде добре... Так збігло ще декілька днів. Напівлежачи на подушці Павло стостерігав, як повільно один за одним жовті, сколюрблені листочки відривались від гілки і повільно падали на землю. Ось і останній листочок зринув у свій швидкоплинний політ донизу. Пора й мені вирушати у нову подорож, - подумав Павло, - і його обличчя осяйнула усмішка, а по хвилі життя назавжди полишило смиренне тіло. 06.10.13

ID: 453018
Рубрика: Вірші, Нарис
дата надходження: 06.10.2013 20:29:20
© дата внесення змiн: 14.09.2016 01:28:38
автор: Валентина Ланевич

Мені подобається 0 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



Попередній твір    Наступний твір
 Перейти на сторінку автора
 Редагувати  Видалити    Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (656)
В тому числі авторами сайту (25) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додати коментар можна тільки після реєстрації
Зареєструватися може будь-який відвідувач сайта.




КОМЕНТАРІ

OlgaSydoruk, 26.02.2015 - 22:59
12 17 17 Сподобалось!..Валя,про життя пишеш правдиво,чуттєво! flo10 heart
 
Валентина Ланевич відповів на коментар OlgaSydoruk, 01.01.1970 - 03:00
Гола терпка правда все така. cry Дякую, Олечко! give_rose
 
Наталя Данилюк, 07.10.2013 - 22:41
frown Отак збіжить людське життя - що жив, що не жив, а поряд навіть коханої людини нема, щоб підтримати і розрадити... Сумно все це. 17 Через оті заробітки стільки сімей розпалося. Хтось повертається додому і дбає про рідних, а хтось залишається на чужині, прагнучи ситого життя. Щемне оповідання... 17 19 flo32 flo21
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Наталя Данилюк, 01.01.1970 - 03:00
...гірка реальність життя... frown Дякую, Наталочко! 16 give_rose
 
Ірина Кохан, 07.10.2013 - 12:40
...гірко...боляче.. cry .та таке вже воно життя...
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Ірина Кохан, 01.01.1970 - 03:00
...так, реальність буває жорстою... frown Дякую, Іринко! 16 give_rose
 
Тіна Травнева, 07.10.2013 - 00:37
сумно, але життєво... сподобалося wink
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Тіна Травнева, 01.01.1970 - 03:00
...життя інколи вбирається і в темні кольори... frown Дякую, Тіно! 16 give_rose
 
Любов Ігнатова, 06.10.2013 - 23:46
до сліз ...не залишає байдужою ...
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Любов Ігнатова, 01.01.1970 - 03:00
Дякую від душі, Люба! 16 22 give_rose
 
Lana P., 06.10.2013 - 22:53
гірка доля заробітчан 05
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Lana P., 01.01.1970 - 03:00
...що торкнулася не однієї сім’ї... frown Дякую, Лано! 22 give_rose
 
Радченко, 06.10.2013 - 22:06
напоаину???
лента - стрічка
Теняна - описка
напівлежачи - разом

СУмно, бо так хотілося, щоб усе було добре.Гарно написано, зачепляє за живе. 12 12 12
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Радченко, 01.01.1970 - 03:00
Уже повиправляла... smile Щиро дякую, Оля! 16 give_rose
 
v1n, 06.10.2013 - 21:34
молодчина. Дуже! give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар v1n, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам щиро! give_rose
 
Крилата, 06.10.2013 - 21:03
Як це важко! Сім'ї розбиваються. І часом безповоротно. give_rose give_rose give_rose
 
Валентина Ланевич відповів на коментар Крилата, 01.01.1970 - 03:00
Це, як розбите на дрібні друзки дзеркало, склеїти яке назад уже неможливо. frown Дякую, Люба! 16 give_rose
 

Нові твори